Дві різні епохи, але один світогляд і біль... Біль патріотів за Батьківщину

Кіровоградській обласній бібліотеці для юнацтва рішенням сесії обласної ради присвоєно ім’я Євгена Маланюка. І, хоча фахівцями книгозбірні зроблено вже чимало для увічнення пам’яті видатного земляка, історіософа та культуролога, віднині ця постать і все, що пов’язане з нею, набуває особливого значення для закладу. Бібліотекарі вбачають своїм безпосереднім обов’язком збирати документи про Є.Маланюка у своїх фондах та популяризувати їх як у колі молоді — користувачів бібліотеки, так і серед широкого загалу.

Довгим був  шлях повернення митця на Батьківщину. І відбулося це завдяки літературознавцю, нашому землякові Леоніду Куценко, якому цього року виповнилося б 65 років. Куценко спочатку відкрив поета для себе, а потім зрозумів, що повинен пройти його життєвими й творчими дорогами.

Євген Маланюк і Леонід Куценко. Дві неординарні постаті, дві яскраві особистості. Дві різні епохи, але одне бачення, один світогляд, і ще біль... Біль патріотів за Батьківщину.

Українська революція 1917—1923 років. Євген Маланюк — воїн Української Народної Республіки. Переломні 1980—1990 роки, державотворчий процес за національне відродження, повернення забутих і втрачених імен, зокрема літературних.

Леонідові Васильовичу хотілося зрозуміти, осмислити й донести до сучасників думки поета-вигнанця, його гнів, любов, відчай, одкровення. 1989 року ним була написана перша стаття, присвячена Є. Маланюкові, яка на роки визначила долю науковця, як він сам говорив «прислужитися дослідженню життя і творчості письменника».

Літературознавчі праці дослідника різних років зберігаються у фонді бібліотеки. Звернемося до монографії «Dominus Маланюк: тло і постать». Це дослідження витоків та еволюції творчої особистості письменника стало основою докторської дисертації Леоніда Васильовича. У вступі цього видання автор розповідає про свої напрацювання, а саме: «1990 року в Бресті віднайшлася племінниця поета Євгенія Маланюка, котра поділилася щедрими розповідями своєї матері про письменника. А згодом відгукнувся із Братислави Мікулаш Неврлі, який надав у моє розпорядження зібрані ним матеріали до життєпису митця. А ще він познайомив із поетовим сином Богданом Маланюком, із яким ми зустрілися 1995 року та здійснили спільну подорож слідами Є. Маланюка в Чехії. Незабутня мандрівка була багато в чому відкриттям поета не лише для мене, а для його сина. Дякую долі, що панові Богдану довелося з дружиною Євою та сином Гонзою побувати в Україні, потоптати ряст на Маланюковому обійсті побіля Синюхи, відкрити на честь 100-річчя від дня народження поета його погруддя на центральній площі Новоархангельська, меморіальну дошку на приміщенні колишнього Єлисаветградського реального училища».

Леонід Васильович Куценко крок за кроком пройшов шляхами емігранта Маланюка в Польщі, Чехії, Сполучених Штатах Америки. Особисте знайомство та листування з сином поета Богданом, наукова розвідка в архівах УВАН, де дослідник віднайшов недруковані твори Євгена Маланюка та його нотатки.

Як бачимо, наскільки творчими, напруженими були пошуки матеріалів, щоб осягнути «внутрішню сутність і закономірність таланту й особистості митця».

Результатом такого вивчення стали видання, які показують, розкривають окремі чи то періоди, чи епізоди життя Є. Маланюка: «Ні, вже ніколи не покаюся...» Євген Маланюк: історія ісходу» (1997); «Так розчахнулось дерево родини...» (1999); «Як перший пелюсток весни...» Інтимна лірика Є. Маланюка. Три обраниці поетової музи» (2000); «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002); «Князь духу» (2003); «І спомину непроминуча кара...» Євген Маланюк: подорож Україною 1926—1943» (2006).

Л. Куценко став упорядником книжок «Євген Маланюк. Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії з нотатників» (2003). До речі, «Невичерпальність» має автограф літературознавця. Твори Маланюка та творчі доробки Куценка займають особливе місце у фонді бібліотеки.

2008 року вийшло видання «Євген Маланюк. Нотатники (1936 — 1968)», але, на жаль, Леонідові Васильовичу не довелося побачити щоденникові записи Маланюка у вигляді книжки. Хоча саме він перебрав записники та робочі зошити поета, розшифрував багато його думок. Дослідник-пошуковець загинув 22 грудня 2006 року.

Шаною літературознавцю є книжка «Я обрав свій шлях...»: Леонід Куценко в спогадах, листах, пам’яті», в якій творча особистість дослідника розкривається крізь призму поглядів письменників, літературознавців, хороших знайомих, думка яких для науковця була важливою.

Насамкінець хочеться звернути увагу на слова літературного критика Т. Салиги, висловлені у квітні 2011 року в листі до літературознавця І. Задої: «Представляти нам світлого і великого, але понівеченого і сплюндрованого радянським режимом Є. Маланюка міг тільки одержимий духом української героїчної історії Льоня Куценко. Ми багато що починали робити з ним «першими». Та стільки, як зробив він у відродженні маланюкознавства, не зумів ніхто інший. Це ми мусимо знати і маємо берегти. Я завжди стоятиму в поклоні перед Леонідовою пам’яттю».

На Батьківщину повернулося поетичне слово Маланюка, і в цьому, безсумнівно, є заслуга його дослідника Л. Куценка.  Читачам залишається лише долучитися до творчої спадщини українського митця минулого століття, збагнути велич постаті поета-емігранта. Він був переконаний, що запорукою відродження України є активність, воля й наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу.

Нині маємо увічнення постаті поета, історіософа та культуролога в меморіальній дошці, пам’ятнику (погруддя) й назві вулиці м. Кропивницького.

Вшановуючи пам’ять видатного земляка, обласна рада 2002 року заснувала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Щорічно, 2 лютого, в день народження поета, за результатами літературного конкурсу авторові твору-переможця присвоюється звання лауреата. Познайомитися з повними текстами книжок — лауреатів премії, біографіями авторів можна на сайті Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка.

До 120-річчя поета бібліотека ініціювала обласний Тиждень поетичного читання «Мандри в пошуках України». Маланюкове слово звучало в кожній бібліотеці, а головне, що звучало воно з вуст молоді.