Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

«Горохівський Піснедар»

Провідний актор Національного театру ім. І. Франка Петро Панчук у рідному селі представив виставу, присвячену пам’яті відомого земляка, автора гімну Волині Степана Кривенького
20 вересня, 2018 - 19:57
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Нагадаємо, Петро Фадійович одержав Шевченківську премію за втілення образу Тараса Шевченка на вітчизняній сцені. Крім франківців Панчук співпрацює з колективом Російської драми ім. Лесі Українки, грає й у Муніципальному театрі в Борисполі. Найближчими до серця вважає рідних земляків, яких шість років тому об’єднав у аматорський театральний колектив.

Художній керівник сільського народного театру Андрій Корнейко запропонував актору в рідній Лобачівці провести творчий вечір. Проте Петро Фадейович відповів: «Творчий вечір почекає. Будемо творити незвичайну виставу». 

У родини Панчуків давно був задум створити виставу пам’яті Почесного громадянина Волині, автора гімну Лесиного краю Степана Кривенького. Легендарна пісня «Волинь моя», яку Степан Федорович створив ще у 1970-х співали не лише по Україні, а й в Австралії, Канаді, США, Аргентині та багатьох країнах Європи. Та, на жаль, мало хто згадує про її автора, хоча у творчому доробку Степана Кривенького ще чимало творів про рідну Горохівщину, Волинь та Україну, і кожен з них — пройнятий особливою душевністю та щирістю: «Мої ясени», «Журавлята», «Молюсь на тебе, краю мій», «Чого ти хочеш, Україно?»... До речі, Степанові Кривенькому у 1980-х з української діаспори в Канаді надійшов чималий гонорар за його твори та платівка з піснями, проте тодішні партійні органи вмовили маестро віддати 5 тисяч доларів на «благодійність». І Степан Федорович повернувся додому лише з платівкою...

Донька Степана Кривенького, журналістка, заступник редактора районної газети «Горохівський вісник» Леся Влашинець розповідає, що вперше про намір присвятити виставу її батьку розповіла дружина Петра Панчука Людмила під час гастролей Лобачівського театру в столиці. Тоді сільські аматори двічі грали «Мину Мазайла».

«На показі вистави у Києві було багато критиків і вони відзначали, що в нас є найголовніше — душа, — згадує Андрій Корнейко. — Такої душевності та щирості зазвичай бракує артистам, які виступають заради слави та грошей. Але нам абсолютно однаково, чи перед нами столична публіка, чи прості жителі села, ми всім даруємо прекрасне» (про історію цього сільського народного аматорського театру «День» писав у №153-154 за 2017 р. у публікації «Браво, Лобачівка»).

Удруге Лесі Влашинець про початок підготовки вистави Петро Панчук повідомив уже в Горохові, коли приїхав у відпустку. «Є люди, перед якими відчуваю вічний внутрішній борг. Один чоловік — то Йосип Пантелеймонович Борисов. Він був моїм учителем трудового навчання в Лобачівський школі й настільки любив театр, що ставив із сільськими аматорами п’єси, сам робив декорації, аж у Львів їздив за костюмами. Ще одна особистість — то ваш тато Степан Кривенький», — зізнався П. Панчук.

Під час народження постановки Петро Фадейович спілкувався із людьми, котрі знали Степана Кривенького особисто, із колишніми та нинішніми учасниками хору «Хлібодар», який маестро понад півстоліття тому створив у рідній Вільхівці і прославив свій рідний край.

«Особистість Степана Кривенького вибрав для вистави, щоб ще раз підкреслити, для чого, власне, створив театр у рідному селі, — розповідає Петро Панчук. — Я хочу віддати борги моїй малій батьківщині, славним землякам, людям, від яких ще в дитинстві відчував, що отримую любов. Я, ще будучи хлопчиною, захоплювався славою Степана Кривенького, чув, що він створив відомий у нашому краї хор «Хлібодар». Для мене у дитинстві це був такий «маяк», дивлячись на який, я відчував, що теж хочу бути таким, як Степан Федорович. Коли компонував сценарій, відчув велику любов і силу, що ніби допомагала, відчув присутність душі самого Маестро. Напевно, на це була воля Творця».

У виставі «Балада про Степана» режисер намагався передати не лише долю С.Кривенького, а й місце поета й композитора в суспільстві, зв’язок людини та епохи. Панчук будував постановку по аналогії із творами його улюблених Василя Шукшина і Бориса Олійника. Дійство пронизували сумні та веселі моменти. Глядачі були захоплені гумором Андрія Корнейка, незрівнянним талантом Петра Панчука, а учитель музики місцевої школи Олександр Шепшелей, який виконав головну роль, багатьом сучасникам Степана Кривенького нагадав простоту та геніальність самого «Піснедара».

«Степан Федорович був дуже простим, — розповіла перша і багаторічна солістка «Хлібодару», односельчанка «горохівського Піснедара» Ангеліна Грищук. — У слові й пісні він міг відкрити найпотаємніші глибини людської душі. Хоча й не любив афішувати свого авторства...»

У виставі взяла участь і донька Степана Федоровича, Леся Влашинець, її голос лунав між кожним із показаних моментів життя «горохівського Піснедара». Cеред гостей вечора були співаки з народного аматорського хору «Хлібодар» Будинку культури села Вільхівки (керівник Володимир Онищук).

У кінці вистави про геній С. Кривенького розповіла його односельчанка Ангеліна Грищук. З цією неординарною людиною Петрові Панчуку випала доля познайомитися під час VІІІ Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня», що проходив у козацькому Берестечку...

Проникливий вірш про батька прочитала Леся Влашинець, і це стало своєрідною кульмінацією вечора.

Завершив виставу чарівним співом народний хор «Хлібодар». Разом з ним переповнений зал народного дому «Просвіта» співали гімн Лесиного краю — «Волинь моя». А потому були щирі слова вдячності, гучні оплески та овації лобачівським «панчуківцям»...

 

Роман НОВОСАД, Горохівський район на Волині
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments