Громадське телебачення: європейський досвід для України
Проблематичне та складне економічне становище української телевізійної індустрії протягом останніх років є надзвичайно актуальною і популярною темою не тільки в середовищі парламентаріїв, журналістів чи телекритиків, але й серед вибагливої глядацької аудиторії. Це й не дивно, оскільки саме від звичайного глядача залежить рейтингова позиція основних телеканалів. Найважливіше для глядача — щоб певна програма, ток-шоу чи художній фільм змогли б задовольнити його інтереси та вподобання і повідомити нову, об’єктивну, цікаву, хвилюючу інформацію. Тобто, від телебачення вимагається сумлінне виконання трьох функцій: інформативної, просвітницької (у науковій та культурно-духовній сферах) та розважальної. Ці функції найкраще виконує громадське телебачення — єдиний демократичний тип мовлення, який дозволяє тільки глядачам диктувати власні «правила гри».
Витоки громадського телебачення беруть початок у другій половині ХХ сторіччя, коли телевізійні технології перестали бути громіздкими, і стало зрозуміло, що не за горами прихід нової, цифрової епохи. Цензура, засилля кіч-культури, рекламна перенасиченість зникають. Держава абсолютно не втручається в програмну політику, створюються відповідні ради, комітети чи комісії, які складаються з представників широкого кола громадськості і обираються народом на визначений термін. До повноважень таких органів входить проведення моніторингів, опитувань та соціологічних досліджень, за допомогою яких відбувається тісний контакт між телевізійниками і аудиторією: останній надається необмежене право вирішувати долю конкретних програм і особисто формувати структуру мовлення і впливати на неї. Найбільш поширена у світі модель фінансування громадського телебачення — абонентська плата користувачів (крім того — державні дотації та прибутки від продажу аудіовізуальних матеріалів), завдяки якій таке явище, як надокучлива реклама, перестає існувати. І що найважливіше — на європейському рівні все це регулюється резолюцією «Майбутнє громадського телерадіомовлення», затвердженою в Празі у 1994 році. Усі держави-учасники резолюції зобов’язані гарантувати незалежність громадських мовників від всілякого політичного і економічного втручання.
Яскравим прикладом успішного функціонування громадського телебачення у Європі є три країни-лідери: Данія, Швейцарія і Велика Британія. Маленька Данія з п’ятимільйонним населенням володіє двома компаніями громадського мовлення, котрі на телевізійному ринку займають 74%, а за альтернативними підрахунками — 70%. На радіо ця частка складає ще більше — 80%. Система фінансування — класична. Одна компанія фінансується з абонентської плати, розмір якої визначається урядом на чотирьохрічний період. Друга отримує двадцять відсотків за рахунок абонентської плати, а вісімдесят відсотків — за рахунок реклами (наголошую на тому, що це якісна реклама). У Данії не існує комерційних загальнонаціональних каналів, сигнал передається через супутник, через кабель або через місцеві ретранслятори. Навіть у тих регіонах, де наявна пряма конкуренція між супутниковими, кабельними і громадськими мовниками, останнім вдається утримувати рейтинг на сталій величині — 60%. Унікальна риса Данії полягає в тому, що об’єм фінансування громадського телебачення весь час зростає, він перевищує всі видатки на культурологічну сферу.
Швейцарська корпорація громадського телебачення SBC, заснована 1931 року, веде мовлення німецькою — це 70% населення, французькою — 22% населення, і ретороманською — 1% населення. У Швейцарії проживає сім мільйонів людей, і 2 млн. 700 тис. сімей сплачують абонентську плату, яка дорівнює вартості газети або половини філіжанки кави. 90% сімей мають можливість переглядати 200 — 250 каналів кабельного телебачення у цифровому форматі. У загальному прибутку SBC 70% — це абонентська плата і 30% — розміщення реклами. Опитування показують, що приблизно 70% населення Швейцарії позитивно ставляться до громадської системи мовлення.
Всесвітньо відома британська корпорація телерадіомовлення BBC стала лідером серед виробників програм у цілому світі, інформуючи, займаючись просвітництвом і розважаючи. У 20 — 30 рр. ХХ століття компанія віддзеркалювала погляди вищих верств суспільства і верхнього шару середнього класу. У наш час BBC регулюється низкою методів — власними редакційними стандартами, достовірністю і оперативністю у висвітленні інформації, дотриманням демократичних взаємин всередині колективу. Відмінною рисою британського громадського телебачення є те, що його в ефірі репрезентують різні люди — чоловіки й жінки, старі й молоді, товсті й худорляві, незалежно від сексуальної, релігійної і політичної приналежності.
Ці три європейські еталони громадського телебачення повинні стати об’єктом детального вивчення українськими медіа- професіоналами з метою знайти найкращі здобутки, проаналізувати втрати і прорахунки і все ж таки розпочати підготовку зі створення справжнього і змістовного громадського телевізійного мовлення в Україні. Варто також запозичити іноземний досвід профільності та вузької спеціалізації телеканалів. Жанровий розподіл телевізійного мовлення за формулою: інформація, аналітика, культура, музика, кінематограф, політика, економіка, молодіжне життя, спорт додає очікуваного позитиву не тільки на Заході (CNN, Euronews, Eurosport, MTV, Fashion-TV, National Geographik, Discovery), але й у сусідній Росії (Культура, Наше кіно, Світ кіно, НТВ-футбол, НТВ — дитячий світ, НТВ — планета тварин та багато інших). З настанням третього тисячоліття українське телебачення просто зобов’язане зробити вагомий внесок у становлення нової незалежної демократичної європейської держави.
