«Хоч і повільно, але все ж росте почуття відповідальності»

Доки область замітає снігом, а про весну можна тільки мріяти, родина залишається головним місцем сили чи не кожного з опитаних.  Що ще турбує, а що тішить, ми запитали в ужгородців. 

Святослав БАБIЛЯ, координатор Громадянської мережі ОПОРА в Закарпатській області:

— Насправді в мене зараз прекрасний період у житті. Я нещодавно став батьком чудового хлопчика, і це найкраще, що могло статися. Хоча загалом, зараз емоційно досить важко. Загроза повномасштабної війни, новий виток пандемії, політичні міжусобиці в країні, навіть у близькій мені темі виборів почалися розмови про повернення до корупційної мажоритарки... Все це не дуже сприяє гарному настрою. Разом з тим підстав для оптимізму задосить. Українці об’єднуються навколо протистояння можливій агресії Росії, демократичний світ нарешті почав активно демонструвати підтримку нашій країні, зрештою, ми живемо в демократичній країні, а значить — усе в наших руках.

Вероніка БРУДКА, волонтер ГО «Барбос»:

— Добре, що у людей хоч і повільно, але все ж росте почуття відповідальності. Цього не видно, якщо оглянутися з учора на сьогодні, але за стільки років волонтерства я можу назвати позитивні зміни: менше тварин на вулицях, більше зацікавленості та інформації в темі. Погано — надто повільно та надто тяжко наше суспільство змінюється, а окремі його «елементи» вперто не бажають бачити, що ці зміни залежать від кожного зсередини, а не волонтер комусь щось винен уже тільки тому, що назвався волонтером. Хотілося б, аби кожен оглядався на себе і питав себе: «А що я зробив для того, аби...» І це стосується не тільки зоозахисної діяльності.

Олеся СМИРНОВА, головна редакторка Varosh, художниця у техніці fluid art:

— Що мене тішить: у мене прекрасна сім’я, з ними весело, цікаво і безпечно. Зі мною сталася кльова історія, яка привела мене на роботу у видання Varosh. І я абсолютно щаслива на цій роботі. Думаю, не так багато людей зараз можуть так сказати. Я маю можливість займатися улюбленою справою — малюю і проводжу художні МК. І все, що я роблю у цьому напрямку, — вдається. Також я маю одну класну суперсилу: вмію радіти простим речам більше, ніж пакетам гуччі/дольче і трояндам у відрах. Тому, можу сказати, що зараз я перебуваю в унікальному самовідчутті щастя.

Мене засмучує те, що і всіх притомних українців, те, що від мене не залежить: війна у нашій країні і її потенційне масштабування, ковід і його наслідки. Те, що я не можу собі запланувати цілі на майбутні 5 років, ба навіть через 5 місяців не знаю, що буде. Це ті сумні моменти, котрі є на фоні. 

Ольга ТОМАШЕВСЬКА, керівниця гуртка для дітей з SMM у Закарпатському обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді:

— Насправді багато доброго. Мої тринадцятирічні трійнята і старша донечка пішли зі звичайної школи в київську Атмосферну школу онлайн. Дуже подобаються продумана система викладання, навчальні відео та конспекти, тести для самоперевірки та самостійні. Бачу реальні результати в навчанні дітей. І це не може не радувати. З цього першого випливає друге добре — у них з’явилося більше вільного часу. Тому вони шукають себе і займаються тим, що подобається найбільше. Так, Павло пробує себе у зніманні відео, має вже тисячу підписників на ТікТоці. Ще вони з Петром ходять у «Мою майстерню» до Ігора Запорожця і приносять звідти справжні шедеври, які виготовляють власноруч. Шістнадцятирічна Віка ще більше читає. Її захоплення китайською переформатувалось у захоплення італійською. У Марусі покращилися результати в навчанні.

Я захоплююсь своєю роботою — веду гурток для дітей з SMM. Це навички, які в нашій комп’ютеризованій реальності обов’язково стануть у пригоді. Користуючись нагодою — запрошую дітей середньої та старшої школи на заняття.

Про погане? Чи варто про нього? Адже я не можу виправити ситуацію із ковзкими тротуарами, зростанням цін на воду, світло та інші комунальні послуги. Я не можу повпливати на ситуацію в політиці, зокрема міжнародній. Зберігаймо спокій. Та чистимо кулемет.