Минуле не зникає. Героїчно пролита кров не зникає. Вона трансформується в нову форму духовної енергії, породжує людину, яка має його виспівати. Минуле воскресає і розцвітає в генієві.
Євген Сверстюк, український письменник, доктор філософії, президент Українського пен-клубу

Європеєць із українським корінням

Про науковця і письменника Панаса Феденка
23 січня, 2014 - 19:53

Він став одним із авторів ІV Універсалу Центральної Ради, яким було стверджено об’єднання всіх українських земель в одну незалежну соборну Україну. Один із активних діячів європейського соціалістичного руху, організатор вишколів вільних профспілок в екзилі. Його праця «Нова історія СРСР», видана за кордоном, умить стала бестселером. Його ненавиділа радянська влада за відстоювання прав українців і недолюблювали свої брати демократи. Все це — про Панаса Васильовича Феденка, науковця, письменника, патріота.

Він народився 13 грудня 1883 року у с. Веселі Терни (зараз це Тернівський район Кривого Рогу) Вехньодніпровського повіту Катеринославської губернії (тепер — Дніпропетровська область). Був дев’ятою дитиною у сім’ї. Початкову школу закінчив у Веселих Тернах. 1913 року закінчив чоловічу гімназію в містечку Олександрії. Тут він здружився на все життя з Дмитром Чижевським, майбутнім визначним українським славістом та філософом світового рівня.

З 1913 по 1917 роки вивчав історію та класичну філологію на історико-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету. В цей період він вступає до Української соціал-демократичної партії, що діяла в Петербурзі нелегально і видавала свій часопис.

1917 року П. Феденко повертається додому, навчає дітей латини та історії у новоствореній Веселотернівській гімназії. Тут його обирають делегатом від Верхньодніпровського повіту на селянський з’їзд Катеринославщини. Згодом селянство обирає його до Української Центральної Ради в Київ.

У жовтні 1917 р. Центральна Рада ухвалила постанову про вибори до Українських Установчих Зборів. «Як кандидат від УСДРП до Всеросійської Установчої Ради, і також Української, я мусив взяти відпустку з української гімназії у Веселих Тернах, біля Кривого Рогу. Цю школу було відкрито у вересні 1917 року коштом місцевих українських громадян Василя Скляра, Володимира Чирви, а також за допомогою професора Володимира Боришкевича з Катеринослава», — згадував потім П.Феденко.

Описуючи революційні події, у вирі яких перебувало Криворіжжя, Феденко згадує, як під час виборчої кампанії побував на більшості рудних копалень Кривого Рогу. Зміг переконатися, що національна свідомість населення значно зросла, особливо у робітників. Свідомі українські робітники організувалися навколо есдека П. Речмедила, члена Центральної Ради, Тернюка, голови Ради робітничих депутатів Кривого Рогу, організували відділи «Вільного Козацтва» і готувалися відбити провокацію «Червоної гвардії». При об’їзді рудних районів П. Феденка супроводжували два робітники із селища Вечірній Кут. Під час проведення агітаційних заходів, він спостерігав, якого безперешкодного поширення набули друковані документи більшовицького уряду Леніна — «Декрет про землю», «Декрет про мир». Носіями-пропагандистами були солдати-дезертири, що поверталися з фронту. «В той час потрібні були десятки тисяч агітаторів за Українську Народну Республіку і мільйони прокламацій, плакатів, щоб протистояти потокові більшовицької пропаганди», — писав П.Феденко.

У січні 1918 року більшовики захопили владу в Катеринославі. У квітні П. Феденко з відділами Вільного Козацтва прибув до визволеного міста. Тут разом із своїми побратимами Ісаком Мазепою та Іваном Романченком та іншими катеринославськими есдеками редагує друковані органи УСДРП — «Наша справа», «Наше слово», «Голос робітника». Поряд із цим читає лекції в учительському інституті та в Другій гімназії Катеринослава.

На початку січня 1919 року був делегований від Катеринославської організації на VI з’їзд УСДРП. Як однин із лідерів партії — брав участь у роботі Трудового Конгресу України. Резолюції VІ з’їзду УСДРП були прийняті за основу «Закону про владу» Трудового Конгресу. Його затвердили 28 січня 1919 року в Києві. Автором цього закону і Універсалу Трудового Конгресу став П. Феденко. Панас Васильович 22 січня 1919 року оголосив ІV Універсал, яким затверджено об’єднання українських земель у незалежній Соборній Україні.

Коли УНР із усіх боків була атакована ворожими силами, Панас Феденко діяв як секретар ЦК УСДРП та редактор партійної преси, що виходила в Києві, Вінниці, Рівному, Кам’янці-Подільському. В той час Панас Васильович обіймав посаду заступника міністра інформації в уряді прем’єра Ісака Мазепи. З-під пера Феденка вийшли майже всі декларації і накази уряду УНР, видані 1919 року.

...Після відступу українських сил на Захід Феденко прибуває до Львова в лютому 1921 року, видає журнал «Вільна Україна» та «Соціалістична думка». В березні 1921року в Польщі, в м. Тарнові почала діяти Рада Республіки, як український парламент на чужині. Представником УСДРП був Панас Феденко.

1923 року Феденко разом із дружиною оселився у Празі, де здобув титул доктора філософії Українського вільного університету на основі дисертації з історії України «Початки Руїни». У березні 1924 року у Марії та Панаса Феденків народився син Богдан, згодом відомий письменник, журналіст, громадський та політичний діяч у діаспорі...

У 1945—1951 роках Панас Феденко перебував у Західній Німеччині. Наприкінці 1951 року виїхав до Лондона.

Там він починає видавати газету «Наше слово». У виданні з’являються передплатники та жертводавці. Панас Васильович від імені УСП активно бере участь у міжнародних конференціях та конгресах, організованих Соцінтерном, Міжнародному центрі вільних проспілок в етилі, що відбувалися у Римі, Гамбурзі, Мілані, Амстердамі, Парижі. Виступає поряд із відомими тогочасними політиками, бургомістром Західного Берліну Віллі Брандтом, згодом канцлером ФРН, керівниками профспілок майже всіх країн Європи, багатьох керівників нових країн Африки. Разом із сином Богданом та згодом і невісткою виголошують та друкують матеріали європейськими мовами про ситуацію в Україну під «московським караулом». Звісно, це не подобалося Москві, яка зараховувала П.Феденка до «націоналістичних вожаків». Одночасно з видання газети «Наше життя» організовував навчання молодих українців у Інтернаціональному центрі вільних профспілок. У листах із Лондона до Юрія Семенка, він писав: « Історію роблять люди. Саме нестача відповідних людей у нас призводить до того, що росіяни вміють впливати на чужинців нам на шкоду... Сором нам, що Коцюбинський невідомий у світі, а російські другорядні письменники перекладені на різні мови».

На запрошення Інституту з вивчення СРСР П. Феденко 1959 року повернувся до Німеччини в Мюнхен, де знайшов багатий матеріал для дослідницьких праць.

...У Криворізькому історико-краєзнавчому, як і в Веселотернівському народному музеях є розділи, присвячені життю і діяльності Панаса Феденка. Панас Васильович прожив довге життя, повне злетів і падінь. Зовсім трохи він не дожив до того моменту, коли було проголошено Незалежність України. Але всім своїм життям політик, науковець, письменник П. Феденко з-за «залізної завіси» робив усе, щоб Україну знали у світі, прокладав шлях до євроспільноти.

Володимир ДУМАНСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: