Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Iгри без правил

21 серпня, 1999 - 00:00

У XVIII столітті надруковано відомий твір французького філософа Шарля Монтеск'є «Про дух законів». Розмірковуючи в ньому про взаємовідносини влади в державі, він запропонував власну концепцію розподілу влади. Зокрема, з приводу забезпечення свободи й недопущення деспотизму з боку однієї з гілок влади, автор писав: «Політична свобода може бути виявлена тільки там, де немає зловживання владою. Однак багаторічний досвід свідчить про те, що кожна людина, наділена владою, схильна зловживати нею й утримувати її якомога довше...» Слова, сказані понад двісті років тому, звучать для сучасної України доволі актуально.

Спочилий вічним сном комуністичний режим упродовж десятиріч сформував свої власні правила гри. Людина, котра бажала зробити кар'єру, мала відповідати певним критеріям. Це передусім демонстрація собачої відданості (найчастіше вдаваної) справі партії, вміння створити видимість копіткої роботи, здатність за шматок хліба поступитись елементарними нормами моралі тощо. Сам режим грунтувався на тотальному контролі над суспільством і кожним індивідуумом, зокрема. Зрештою, ці правила, які несли в собі елементи розкладу, в сукупності з іншими суб'єктивними й об'єктивними причинами знищили сам режим.

Сучасні західні демократії використовують вироблені впродовж віків власні правила й норми моралі. Створити ідеальне соціальне суспільство їм також не вдалося. Однак громадяни цих країн знають правила, за якими вони можуть жити в державі, й самі беруть участь в їхній розробці. Цивілізовані держави розробляють такі правила з кількох причин. Передусім, щоб не руйнувати ілюзію «суспільства загального благоденства». Відмовляючи, приміром, молодій людині в отриманні вищої освіти на тій підставі, що вона не в змозі заплатити за своє навчання, держава усвідомлює наслідки такого вчинку. По-перше, вона готує у такий спосіб майбутнього революціонера. По-друге, істинні таланти визрівають переважно в народних масах. Таким чином, не надаючи людині шансу на отримання вищої освіти, держава обкрадає насамперед сама себе. Тому будь-яка людина, що бажає зробити кар'єру, знає правила гри: хороше навчання в школі — гарантія вступу до університету, хороше навчання в університеті — гарантія отримання пристойної роботи. Головне в тому, що держава надає рівні шанси всім. Інша справа, чи захоче громадянин ними скористатися. Важливе значення має й турбота про майбутнє держави. З великою часткою впевненості можу стверджувати, що якби батьки-фундатори таких держав, як, приміром, США або Ізраїль, проводили внутрішню політику подібно до того, як це роблять в Україні, то ці країни просто вже припинили б своє існування.

У нашій же державі спостерігаються «бої без правил». Відповідно до тези Монтеск'є влада намагається утриматися біля годівниці до останку. При цьому чудово використовуючи старі комуністичні правила. З минулого до нас прийшов тотальний контроль, який, проте, встановлений не над переважною більшістю громадян країни (вони владу не цікавлять), а над всією економіко-політичною структурою держави. Водночас ніхто не скаже, яких правил слід дотримуватися, щоб висунутися в середовищі нової правлячої еліти. Знання, вміння вести справи нікого не цікавлять. Навіть приналежність до якого-небудь відгалуження владної «розлогої журавлини» не гарантує успіх. Останнім прикладом, що ілюструє наші висновки, є визнання В. Рабиновича персоною «нон гранта». Офіційне формулювання про «діяльність, що наносить збиток національній економіці», доволі невиразне й розпливчате. З таким самим успіхом його можна застосувати й до діяльності українського Президента. Радше В. Рабинович став жертвою міжкланової боротьби, неправильно оцінив теперішній момент і, відповідно, інвестував кошти не в ту передвиборну касу.

Шкода, що рано помер Шарль Монтеск'є. Живи він зараз, то написав би трактат про українську дійсність під назвою «Про бездушність законів». Хоча, з іншого боку, йому як французькому громадянинові могли б за це заборонити в'їзд в Україну до 2004 року.

Б. А. БАРАБАШ, юрист Алушта
Газета: 
Рубрика: