Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Iсторична ретроспектива очима громадянина

8 квітня, 2011 - 00:00
«ГОЛОДУВАННЯ СТУДЕНТІВ» / ФОТО ВІКТОРА МАРУЩЕНКА

Людська пам’ять добре зберігає негаразди життя і часом забуває щось хороше. У недалекому минулому нас кликали на цілину, на підкорення сибірських річок, підняття нечорноземної зони, будівництво Казахстанської магнітки. Тисячі молодих і літніх відгукувались, їхали з піснями і багато чого побудували. Пізніше ми почули про дисидентів, будинки «відпочинку» в Мордовії, гоніння на священиків, декотрі чули й бачили бунт на тій же магнітці. Мабуть, країна, де ми всі народилися в минулому столітті, «чтобы сделать сказку былью» (нам сьогодні уже за 50), була хворою... Ми були гвинтиками тієї системи, і нам усе ще боляче від того. Ми помремо з цим болем, не відчувши насолоди від незалежності, але нам буде вдесятеро гірше, якщо ми втратимо державу.

Дисиденти і молодь виборювали свободу по-різному: одні в будинках «відпочинку», інші голодуючи й мерзнучи на камінні. Одні та інші сьогодні не в захваті від того, що незалежність для багатьох стала караваном людей, які блукають по Європі або самі собі створюють робочі місця, будують житло, вчать своїх дітей без жодної допомоги держави. А держава наплодила купу контролерів, які, наче орда, час від часу набігають на підприємців. Заговорили про демократію, розбудовують державу. У Верховній Раді засідають 450 осіб, які творять закони для себе. Натомість прості трудівники стали злидарями й електоратом. Україна виглядає наче після війни, без вікон і дверей стоять заводи, фабрики... Я до цього часу не збагнув, де мій ваучер, чому на його акції надійшла 1 гривня 84 копійки? Це вже навіть не знущання, це справжній геноцид.

Ми пережили двох президентів старої закваски, втратили Чорноморське пароплавство, штурмували металеву огорожу на Банковій. Царювання оцінено. Щось не так. Знайшлися ті, що знають, як, покликали на Майдан. Ніби перемогла демократія, почали проростати зерна Майдану, проте пагони виявилися кволими. Президент почав керувати урядом методом листування, подібно до «листів здалеку» Леніна. Коаліція почала хитатися, декотрі стали думати, що й їм личить шапка Мономаха, кожен хилив своє... Кириленко — співав дифірамби Ющенку, Порошенко — контроль уряду, Костенко — купував українське, Гриценко — міняв онучі на шкарпетки, Кріль з Балогою ліпили якесь ЄЦ, Матвієнко — щось робив із Собором, РУХав щось Тарасюк, та нарешті все обвалилося, навіть Плющ прокинувся.

Пішли на вибори в Раду, відшмагали себе різками на кругленьку суму, а в Раду прийшли ті самі й сидять там досі. Просиділи п’ять років, дочекалися президентських виборів і пішли на них скопом. Програли з тріском. Електорат віддав шапку Януковичу. Тепер при владі ті, хто недавно відстоював федералізацію, лякали, що поруч Росія...

За якісь півроку нас майже навічно злучили з Чорноморським флотом РФ, зник геноцид Голодомору, йде наступ на українську мову, знищується національна пам’ять, іде війна за газ і трубу, невдовзі газу в цій трубі може не стати і нас затягне в Росію. Порожнеча засмоктує... Президент зневажає українську церкву, чим провокує міжконфесійний розкол, на українському телебаченні маячить піп Кирило. Світові рейтинги поставили Україну нижче плінтусів.

Верховна Рада працює справно, перейшли на заочну форму ухвалення законів, картками. Конституція в нас тепер реверсна, дуже зручно. Тепер ми будь-якого дня можемо прокинутися з іншим гімном, іншим прапором, бозна-де, а якийсь районний суд із Донецького краю скаже, що так і було.

Панове депутати всіх мастей, зробіть собі Раду на зразок СРСР; будете їздити у відрядження в столицю на сесії, не будете битися, як-не-як будете раді бачити один одного раз на півроку, за тиждень усе ухвалите і з подарунками повернетесь додому. НУ-НС раджу здати мандати і йти з Ющенком збирати черепки трипільської культури. Ви і ваші спільники по коаліції, а нині наче опозиції, об’єднатися, на жаль, не здатні...

У День Соборності ви розбіглися по різних кутках Києва, продемонстрували свою «єдність», відбулася розлука замість злуки. Може статися так, що ми будемо жити між небом і землею, бо уряд і декотрі в Раді прагнуть продати останню нашу опору — землю. Збережімо її, нашу Колиску і Годувальницю!

Володимир ГРИБ, пенсіонер, Бердянськ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ