Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Ми допоможемо нашому суспільству позбутися старих стереотипів

12 червня, 1999 - 00:00

Початок на 1-й стор.

Фінальний день дитячого конкурсу «Що б я хотів змінити
в Україні?» для нашої редакції видався дуже хвилюючим: треба було прийняти
не тільки юних киян, але й гостей з усієї України. Незважаючи на прикрощі
нинішнього життя, вони охоче відгукнулися на нашу пропозицію — приїхати
на зустріч—нагородження переможців і лауреатів конкурсу. Як діти зізнавалися
потім: «...це була дивовижна пригода. Завдяки конкурсу ми змогли в редакції
улюбленої газети побачити, ким і як на білих аркушах збирається «День».
Ну, а нам, журналістам «Дня», було приємно зустріти справжніх друзів, шанувальників
і навіть «мисливців» за газетою. Наші гості з різних областей України розповіли,
що при передплаті на газету пошту частенько крадуть зі скриньок, а в кіосках
— дуже мало примірників «Дня», і, щоб прочитати свіжий номер, доводиться
спеціально домовлятися або на пошті, або з кіоскерами. Одна з переможниць
— Наталя Волосацька (Львів) — розповіла, що її родина збирає абсолютно
всі номери «Дня» до архіву, а її сестра навіть писала курсову роботу за
матеріалами нашої газети. Юні кияни також були в захваті від зустрічі з
журналістами, багатьох з яких вони знають, оскільки на родинних обговорюваннях
життя країни до їхньої думки прислуховуються як до вагомого аргументу.

Сама церемонія нагородження переможців і лауреатів перетворилася
на своєрідний «круглий стіл», на якому обговорювалися найрізноманітніші
— серйозні й не дуже — питання: від «Чи легко бути головним редактором?»
до «Чи потрібна нинішнім дітям політична активність?». До речі, під час
«круглого столу», в якому брали участь і батьки наших юних переможців,
наприклад відомий тележурналіст Анатолій Борсюк, народилася ідея нового
конкурсу «для дорослих»: «Що нам дали наші діти?». «День» уже в найближчих
числах втілить її в життя. А сьогодні, як і обіцяли, ми хочемо познайомити
всіх читачів «Дня» з нашими чудовими дітьми, які, ми сподіватимемося, стали
вже не тільки друзями газети, але й нашими постійними авторами. Бліц-інтерв'ю
з учасниками конкурсу, їхні відповіді на запропоновану нами анкету — це,
на наш погляд, справжній зріз «нового мислення» нового покоління. Неупереджений,
а в чомусь і жорсткий погляд дітей на своє покоління й на країну, в якій
вони живуть.

ДУМКИ ДIТЕЙ

Василь ЗАДВОРНИЙ, 15 років, Київ:

— Над проблемами сучасної України починаєш замислюватися,
коли відчуваєш на собі невідповідність ситуації й своїх бажань. Конкурс
«Дня» став для мене таким вікном, крізь яке стало можливим висловити все,
про що я думав уже досить давно. Проблемами політики я цікавлюся вже декілька
років, і є в мене багато власних пропозицій, як змінити і нашу економіку,
і освіту, і армію.

Юлія ВАСИЛЬЄВА-БОРСЮК, 13 років, Київ:

— Дізнавшись про публікацію мого листа, рідні здивувалися
й похвалили мене, а друзі відразу ж поцікавилися, чи не хочу я стати журналістом.
Мені здається, що деякі мені позаздрили, але виду не показали. Взагалі-то,
зараз далеко не всі мої однолітки замислюються над серйозними питаннями
перевлаштовування суспільства. Але я вдячна конкурсу «Дня», що підштовхнув
їх до цих думок і продемонстрував, що аналізувати навколишню дійсність
— це також цікаво.

Егоїстичність і незалежність — ось відмінні риси мого
покоління. Але водночас романтизм був, є й буде в усі віки. Можна з упевненістю
говорити, що й серед сучасної, здавалося б, грубої й бездушної молоді все
ще збереглися справжні романтики, які вірять у кохання, щастя й безхмарне
майбутнє. Я хочу, щоб люди пам'ятали мене ще впродовж довгого часу після
моєї смерті. Але як цього досягти, я поки що не знаю.

Олександр КОСТРУБА, 16 років, Луганськ:

— Першим моїм враженням після того, як я побачив свій
твір у «Дні», було здивування. Просто я не сподівався, що його взагалі
опублікують, тим більше — першим на шпальті й у такому обсязі. Читав я
його багато разів і, зрештою, зрозумів, що зміг би написати й краще. Батьки,
звичайно, дуже зраділи й розповіли про це всім знайомим. Я був упевнений,
що мало хто із знайомих поділяє мою думку, й здивувався й зрадів, що мій
твір насправді сподобався. Можливо, самий факт публікації його в такій
солідній газеті примусив їх інакше подивитися на мене. Серед вчителів і
друзів також знайшлися і однодумці, й ті, хто не погодився зі мною, але
всі мене поздоровили й побажали успіхів.

Мої батьки вже давно вирішили, за кого вони голосуватимуть
на майбутніх президентських виборах. Я не говоритиму, за кого конкретно,
але я з ними повністю згодний. Наш майбутній президент повинен мати вольовий
і стійкий характер, великий життєвий досвід, бути здатним проводити жорстку
політику, а не імітувати її, провести реформи й нести повну відповідальність
за свої дії. Політичне й соціальне життя завжди мене цікавило. Й, мабуть,
цікавитиме доти, поки не буде стабільності, впевненості в завтрашньому
дні. У нашому житті є багато серйозних проблем. Але понад усе мене хвилює
нездатність нашого суспільства переглянути свої старі стереотипи, ідеали,
нав'язані радянською владою, які заважають нам перейти до цивілізованого
життя. Нашому поколінню не притаманне співчуття, що було виховане у попереднього
покоління війною. Нове покоління егоїстичніше й амбіційніше. На жаль, душевна
доброта вважається поганим тоном. Можливо, я охарактеризував своє покоління
в чорних фарбах, але ці риси, на жаль, є в молоді. Обставини, що склалися
протягом останнього десятиріччя, явно не схиляють до романтизму. Вони,
кидаючи суспільство в брудну й сіру життєву рутину, змушують забути про
духовні цінності, чистоту почуттів і помислів, про високі ідеали. Крім
того, романтизм спонтанно в житті виникнути не може. Він виховується творами
літератури, високим мистецтвом і любов'ю до життя. Тому романтизм ніколи
й не був масовим явищем, він властивий тільки яскравим творчим індивідуальностям.
Себе я вважаю прагматиком, мрії в мене, в основному, приземлені: я мрію
жити в багатій, квітучій, цивілізованій державі, що забезпечить гідне життя
всім тим, хто працюватиме на благо України. В своєму житті я хотів би повністю
використати свій творчий потенціал, мати роботу, що мені подобається, робити
те, що в мене виходить, і отримувати задоволення від життя, залишивши після
себе пам'ять прийдешнім поколінням.

Наталя ВОЛОСАЦЬКА, 16 років, Львів:

— Коли почали з'являтись мої статті в улюбленій газеті
нашої сім'ї «День», батьки дуже з того раділи, вчителі — пишалися мною,
а друзі — по доброму заздрили. Більшість моїх однолітків переймаються суспільними
та політичними проблемами, але прочитати про них щось вільне, незаангажоване,
попри те, що у Львові виходить досить багато регіональних газет — важко.
Я думаю, нині в багатьох сім'ях йдуть розмови щодо майбутніх виборів, і
тут величезний вплив має телебачення. Я цікавлюсь політичними та аналітичними
програмами ТБ, намагаюсь переглядати їх усі, бо мене дуже хвилює майбутнє
України, яке буде й моїм майбутнім. На жаль, і в нашого покоління багато
агресивності, невихованості, прагматизму. Та все це, мабуть, від економічної
нестабільності. Львів — велике місто, але й у нас молоді нема куди себе
подіти.

Ольга РУДЕНКО, 12 років, Київ:

— Я з батьками часто розмовляю про майбутні вибори президента.
Понад усе, звичайно, цим цікавиться тато, але я анітрохи не менше. Мені
також цікаво послухати новини, виступи відомих політиків. Кожен член нашої
родини має свою думку, але й до моєї прислухаються, коли ми обговорюємо,
наприклад, кожну кандидатуру майбутнього президента. Й усе ж, ми дійшли
висновку, що з усіх кандидатів найпридатніший на цю посаду — Євген Марчук.

Я взагалі не уявляю, як зараз можна жити спокійно. Мене
багато що хвилює. Що понад усе? Останнім часом часто можна почути про так
званий «кінець світу». Я спочатку якось не звертала на це уваги, але тепер
іноді навіть стає моторошно. Адже на порозі 2000-й рік! Що чекає на нас
у новому тисячолітті? Насилу віриться, що спокійне, щасливе життя. Я не
можу точно відповісти, чим моє покоління відрізняється від попередніх.
Але мені здається, що наше покоління прагне до свободи, не боїться вголос
висловлювати свою думку. Судячи з себе й тих, кого знаю, я сміливо можу
сказати, що більшість сучасної молоді — романтики, та й ще на додачу —
з чудовим почуттям гумору. Якщо чесно, мені дуже прикро, що дорослі такої
поганої думки про нас. Якщо вони хочуть, щоб їхня дитина не була схожа
на «сучасну молодь» ( в їхньому розумінні!), нехай з великою увагою до
неї ставляться.

Я мрію багато про що. Хочу, щоб цей світ не був такий
нудний, щоб у ньому було більше романтики, фантастики й гумору. Правда,
я маю сумнів, що це швидко справдиться

Олена ОВЧАРЕНКО, 17 років, Луганськ:

— Публікація листа в такій серйозній і популярній газеті,
як «День», може означати одне: визнання твоєї творчості. Більше за всіх
зраділи мої батьки. Саме вони прищепили мені бажання писати, прагнення
домагатися успіху. Ще я дуже вдячна своїй учительці з української мови:
вона підкоригувала й благословила мою роботу. Моя родина повністю поділяє
мої думки щодо нинішньої ситуації в Україні та її майбутнього. З татом
ми часто дискутуємо на цю тему, під його впливом сформувалося моє бачення
цієї проблеми. Багато що я зрозуміла сама, аналізуючи те, що бачу, деякі
речі допомогли мені зрозуміти мої друзі як в Україні, так і в Америці,
де я протягом року навчалася. Але не всі друзі підтримують мою думку, деякі
просто не замислюються над запитанням: «а що можна змінити?», інші вважають
ситуацію безнадійною, не сподіваючись на будь-які зміни. Багато що розділяє
моє покоління з попередніми, адже наші батьки виховувалися в колишній державі,
а ми — за інших умов. Мені здається, зараз молодим людям набагато складніше:
дуже велике нерозуміння з боку дорослих, ледь не за все треба боротися.
Нинішня молодь раніше дорослішає, звідси — невпевненість у собі, байдужість
до інших, побоювання того, що тебе не зрозуміють. Я гадаю, наступною темою
конкурсу може бути: «Диво в моєму житті». У нашій реальності так багато
проблем, що краще концентруватися на позитиві. Ця тема дасть можливість
розповісти про хороше, розвинути фантазію та уяву.

Анастасія БЄЛОВА, 16 років, Київ:

— Спершу я не дуже «загорілася» ідеєю написати до газети.
Але раптом, години в дві ночі, мене неначе щось штовхнуло, й я просто кинулася
записувати. Звичайно, потім доопрацьовувала, але цей перший «поштовх»,
момент я не забуду ніколи. Наше покоління значно відрізняється від покоління
наших батьків, ми неначе живемо в різних духовних світах. Нас відрізняє
прагматизм, тобто в усьому ми намагаємося шукати вигоду. Молодь віддає
перевагу матеріальним цінностям і прагне цього відверто. Іноді вражає жорстокість
нашого покоління, почасти безпричинна. Але водночас сучасна молодь має
на все власний погляд, вона розкута, без страху, вільно висловлює свої
думки. Я вважаю це дуже позитивний момент. Романтиком зараз бути не модно.
Однак молодість без романтики неможлива, тому виникають сурогати романтики.
Ось приклад: якщо люди з покоління моїх батьків, ризикуючи життям, ставлять
державний прапор на вершині Евереста, то наші ровесники купаються в святковому
одязі у фонтані на Майдані Незалежності. Як і ледь не кожна людина, мрію
про здоров'я своїх батьків, рідних, близьких, про злагоду в родині. Також
є інші мрії, про які я не розповідаю нікому. Я хочу знайти своє місце в
житті: набути професії, що принесе радість мені й тим, хто мене оточує.
Я хочу пройти крізь усі випробування, зберігши себе, не набувши тих рис,
які для мене неприйнятні.

Катя ЧЕРНОЛУЦЬКА, 7 років, Київ:

— Треба, щоб дорослі більше дбали про дітей, захищали
беззахисних, не псували природу, не ламали дерев. Треба, щоб політики не
сварилися, а Президент піклувався не тільки про себе, а й про багатьох
людей.

Тарас ГАВРИЛЕНКО, 10 років, Київ:

— Мене турбує те, що шахтарям, учителям, лікарям вчасно
не виплачують зарплату. Я хочу, щоб усі люди жили добре, щоб дітей, котрі
живуть в інтернатах і дитячих будинках, знайшли такі батьки, котрі їх по-справжньому
любитимуть. Я мрію, щоб українська політика й економіка досягли світового
рівня, а для себе — здобути вищу освіту й стати банкіром.

Марина МІТІНА, 16 років, Київ: — На восьмому році незалежності
в Україні «на місцях» сидять старі правителі, які продовжують грабувати
народ і вести його в нікуди. У нашого покоління — хороший потенціал і задатки,
але ми «заражені» проблемами нашого сучасного суспільства. Відсутністю
коштів на платні гуртки, приватні школи. Ми бачимо, що у батьків немає
грошей навіть на відпустку, яку людина цілком заслуговує після року напруженої
роботи. А стан здоров'я? У кожної другої дитини — проблеми зі здоров'ям.
Після Чорнобиля — це проблема загальнодержавна. Звичайно, мені хочеться
вчитися в світлій, чистій школі, де не гніваються на відсутність коштів
на прожиток вчителі, не приходять вранці втомлені й обтяжені новими проблемами.
Хочу жити в розвиненій, багатій європейській державі, примножуючи її процвітання
навчанням і працею.

ДУМКИ БАТЬКІВ

Анатолій БОРСЮК, відомий журналіст, автор і телеведучий
програми «Монологи» («1+1»): — Дивлячись на те життя, яке нас оточує, отой
сумний пейзаж за кожним вікном, хочеться писати не в газету «День», а в
газету «Ніч». Коли мої дочки писали на цей конкурс, я замислився над таким
питанням: а звідки ж ці тяжкі проблеми, над якими розмірковують мої діти,
взялися в нашому суспільстві? Адже всі вони пов'язані з тим, як моє покоління
прожило своє життя. Саме ми передаємо їм таку країну... Моє покаяння було
б ще глибше, якби не одна річ. Підлітками ми писали хіба що у стіннівки,
хіба що в «Пионерскую правду» та «Юный ленинец», і тільки те, «що треба».
Ми навіть не замислювалися багато над чим у нашій дійсності, бо тоді нас
цього не вчили. А тепер я розумію, яке то щастя, який все ж таки «прорив»
(в якому є якась частка і моєї праці), що наші діти можуть вільно писати
до такої поважної, відомої газети всю правду, всі свої думки, не боячись
нічого. Від цієї свободи — вільно висловлюватися — починаєтьcя все. Тому,
хоч я й не великий оптиміст, я гадаю, що за всім цим після ночі обов'язково
прийде день.

Марина НОВИК, мама Каті з Херсона: — Дозвольте не погодитися.
Мені здається, що зараз уже не ніч, а справжній світанок. Простір, коли
можна розпочати працювати, щось робити, — якщо такі малюки хочуть і думають,
що зробити, що змінити, починаючи із зоопарків і закінчуючи урядом. Зараз
дуже багато вікторин, конкурсів про що завгодно — від назви пива до відгадування
ребусів. Але конкурс «Дня» став особливим, оскільки підтримував бодай невелике,
але бажання щось робити для своєї країни. Потроху це прагнення переросте
в справжні справи, якщо ми підтримаємо наших дітей і разом, спільними зусиллями
й з вірою в можливість змін на краще, засукаємо рукава... ВІД РЕДАКЦІЇ:

— Наш конкурс одночасно й завершений, і — триває. Листи
всіх тих, хто ще не встиг висловитися на тему необхідних Україні змін,
ми обов'язково опублікуємо на сторінці «Пошта «Дня», отже пишіть нам і
далі. Незабаром ми оголосимо й нові конкурси для дітей і підлітків. Сподіваємося,
що втілиться в життя проект, який після знайомства з конкурсом «Що б я
хотів змінити в Україні?» запропонували нам колеги із фонду ім. Аденауера.

Виявляється, у Німеччині також проводяться газетні конкурси
дитячих творів. Погодьтеся, непогано було б об'єднати наші зусилля — і
провести вже міжнародну акцію для дітей, які хочуть думати, діяти й змінювати
своє життя та життя всього суспільства. Отже — ми не прощаємося!

Чекаємо ваших листів і нагадуємо нашим лауреатам і учасникам
конкурсу: всі, хто мріє про професію журналіста, спробуйте зробити крок
до мрії на сторінках «Дня».

Телефон зворотного зв'язку з читачами: 414-91-26,
відділ популярних тем

Підготували сторінку Діана КЛОЧКО, Наталя ЛІГАЧОВА, фото Володимира РАСНЕРА, «День»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ