У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Молодість за гратами

Про долю волинянки — великої патріотки Марії Остапчук
16 вересня, 2016 - 12:08

Каторжанка совєтських таборів, велика українська патріотка Марія Остапчук (у дівоцтві — Карпунь) — людина, котру знали і поважали не лише рідні горохівчани, а й усі жителі волинської землі. Її життя — немов історія цілої епохи.

ТРИЧІ «ЧОРНИЙ ВОРОН» ПРИЛІТАВ

Шістнадцятирічна жителька села Ощів, відмінниця навчання Марія Карпунь була гордістю батьків. Після закінчення шести класів за «перших совєтів» вона навчалася у горохівській гімназії, а коли її розігнали німці — у торгівельній школі. Ніхто, крім близьких родичів, не знав, що у 1943-му дівчина була присутня на прийнятті присяги вояками УПА в сусідньому селі Ярівка. Не знали, що разом із батьком Василем заховала біля хати козацьку шаблю, на якій присягали повстанці.

Після звільнення району від німецької окупації всіх чоловіків забрали на фронт, у тому числі й батька Марії. Села спалили, господарства знищили. Один лише чоловік на весь Ощів залишився — голова сільради. Не подобалася йому Марія Карпунь. Може, тому, що у неї одної на село хата «під бляхою», а може, тому, що батько у неї — господар, як то кажуть, від Бога був. Тому і направляв голова сільради дівчину на різні роботи — то секретарем до себе брав, то відправляв на залізничну станцію секретарем до начальника. Останній назавжди залишився у пам’яті жінки. Уже немолодий, він сказав юній Марії, що та повинна за нього вийти заміж. Вона не витерпіла. З криком пішла із кабінету. Тоді за доносом вперше її заарештували. Та швидко відпустили, бо лейтенант вислухав дівчину і повірив їй.

Після цього Марія Карпунь пішла в десятий клас у Горохів. А у вересні у Ярівці заарештували кущовий провід УПА. Хтось вказав і на дівчину. Їх усіх тоді зігнали до одної хати у Сенкивечівці. Хлопців посадили у підвал, а Марію     — на допит. Лейтенант її питає, а вона йому: «Не бачила, не знаю». «Ладно, — каже, — отпущу тебя». А в селі всі вже її мертвою вважали.

Втретє заарештували Марію, коли вона навчалася у школі. У неї були документи з гімназії, а печатки на них — із тризубом. Однокласник викрав їх та й відніс у енкаведе. Відповідь не забарилася. Напевно, доклав до цього зусиль і голова сільради. У суботу приїхали уповноважені й затримали дівчину. Казали, що в понеділок відпустять. Проте один особіст таки шепнув, щоб одяглася тепло. Він і був у Марії слідчим. Його прізвище, Агєєв, назавжди закарбувалося у пам’яті не лише Марії Карпунь, а й усіх, на чию долю випали нелегкі роки перебування в таборах ГУЛАГу.

У ТЮРМІ В ЛУЦЬКУ

Спочатку слідчий просто розпитував Марію, пояснював їй, що документи з тризубом нічого не важать і доказів у нього нема. Говорив, що відпустить, якщо вона вийде за нього заміж... Тричі отримав відмови від дівчини. А при цьому так її бив, що все лице у гематомах було.

Але Марії Карпунь пощастило      — слідчого змінили. Новий особіст відразу сказав дівчині: «Домой тебя отсюда не выпустят. Ты ведь на хуторе жила. Скажи, что помогала бандитам, лекарственные растения собирала или что-то такое». Сказала — чотири кілограми трав і двісті метрів бинтів. Після цього на другий день відправили до Луцька в тюрму.

У Луцьк Марія Карпунь потрапила напередодні Нового 1945 року. Наказали їй тоді у коридорі підмести. Вона підмітає і до кожного віконця підходить і вітає з Новим роком. Побачило це начальство — і її в карцер. Ще й собаку приставили, щоб не втекла. Там вона і заснула. Прокинулася від удару батогом. Її тоді сильно побили, бо заснула в карцері.

А напередодні Різдва дівчина стала свідком кривавого розстрілу під мурами Луцької катівні. Тієї ночі ніхто не забуде. На Різдво Марію Карпунь засудили за статтями 54-І (а) та 54-ІІ на 15 років каторги і 5 років позбавлення прав.

Після суду — 41-ша камера. А у кутку в ній — червоні плями, туди ніхто іти не хоче. Вже потім з’ясувалося, що то кров матері й дитини, яких там замордували. Недовго в’язнів тримали там. Через два тижні відправили етапом у Сибір.

КАТОРЖАНКА № Я-582

Дорога до тюрми була нелегкою. І через нелюдські умови в потязі, і через сильний мороз. Холодною була зима 1945-го.

Спочатку Марію Карпунь завезли у тайшетські табори. А ще у потязі молода дівчина застудилася. Вже і ходити було важко. Потрапила в лікарню і якось «видряпалася». Потім переселили в Маріїнськ. Від станції до табору — 30 кілометрів. Женуть їх пішки по снігу. До вечора половина захворіли на запалення легень. Тоді біля них клопоталася жінка. Каже, що то була Марія Грушевська, дружина відомого українського історика, голови УЦР. Завдяки їй дівчина вижила.

Потім — етапом в Дудінку. Звідти у табір на 102-му кілометрі. Замість імені — номер. Там в’язні будували аеродром «Надія». Скільки тоді людей позамерзало просто на будівництві, особливо чоловіків, для яких умови утримання були ще жорстокішими!

Незважаючи на холод і страх перед наглядачами, каторжани ділилися одне з одним, допомагали. Марія тоді посилку отримала і дала подрузі Ніні Комаревич сорочку, бо у тої лише одна була. Та, щоб віддячити, пішла і обміняла пару чобіт на хліб. Але на вахті наглядачка відібрала його і у болото зі снігом кинула. Отак і залишилися подруги і без чобіт, і без хліба.

Після Дудінки — Норильськ. У таборах влітку 1945-го — бунт. Марія Карпунь із подругами теж протестує. Увірвалася тоді охорона, почали в’язнів водою поливати із пожежних машин. Потім кинулися на них і почали бити. Тоді латишка одна скомандувала усім лягти, ніби «лежачих не б’ють». А охоронці просто по каторжниках ходять і гамселять по чім попало. Латишка тоді до них: «Изверги, что вы делаете!» Якийсь підскочив і палицею її по голові. Тільки мозок бризнув. Марія тоді зірвалася — і молотком його в голову. І всі посхоплювалися. Дівчина сховалася в гурті.

Вигнали тоді в’язнів мокрими на ніч у тундру. То була ніч на Івана Купала. Страшна ніч для каторжан. Багато для кого — остання.

Незабаром прийшов Марії Карпунь виклик у спецвідділ. Злякалася. Думала, що на страту. Їй у камері вже і проводи влаштували, зібрали торбину. Та не взяла її дівчина. Немов відчувала, що більше  вона не знадобиться. У спецвідділі Марія просиділа до вечора, і ніхто її не покликав. Нарешті сама зайшла в одні двері, а там полковник старий сидить. Каже їй: «Ах, это ты, дочка. Помилование тебе».

Ще у 1947 році Марія Карпунь познайомилася з таким самим «зеком» Петром Остапчуком. Згодом дружба переросла у справжнє кохання. А одружилися вони... заочно. Петро взяв паспорти і в комендатурі поставив записи про одруження. Лише увечері дружині похвалився.

Разом із Петром Остапчуком повернулася Марія в Україну. Виростили трьох дітей, онуків. Але ніколи нікому не розповідали про всі свої «пригоди» молодості, яка залишилася за колючими дротами. Лише у 90-х роках Марія наважилася відкрити таємницю юності відомому волинському журналістові Петру Боярчуку, котрий згадує про неї у своїй книжці «Крик голодного звіра». Він і розшукав табірних подруг Марії, зокрема Стефанію Чабан.

1995-го не стало Марії Остапчук. Саме вона подала приклад сучасникам, як не втратити самого себе заради сумнівної втіхи у пристосуванстві.

Роман НОВОСАД
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments