Вигідна імперії політика повного "єдінообразія" не може мати нічого спільного з мовною політикою унітарної національної держави
Ігор Калинець український поет, прозаїк, дисидент, політв'язень

На що не вплинув карантин

Жителі Кропивниччини — про сміття, вирубку дерев та локальні ініціативи
14 травня, 2020 - 16:55

Владислав ЖУК, засновник «Магічної майстерні» в селі Цвітному:

— Уже три місяці як я переїхав до Цвітного — села, яке колись було відоме на всю Україну як центр гончарства. Сьогодні про гончарство тут не нагадує нічого, крім старих фотографій у альбомах місцевих старожилів і шматочків глиняних виробів, які можна знайти на ґрунтовій дорозі після дощу.

Минулого тижня я продовжував облаштовувати свою майстерню, нарешті перевіз на нове місце піч і можу приступити до випалювання того, що вже встиг тут зробити. До речі, я навіть накопав тутешньої глини, щоб спробувати, як з нею працюватиметься. Я ще не впевнений, що хочу відроджувати гончарну справу саме за цвітнянськими традиціями, але вже є думки створити при школі гурток гончарства. Шкода, карантин трохи завадив планам обговорити цю ідею в самій школі.

Проте, що стосується іншого, карантинні обмеження жодним чином не вплинули на мою роботу і життя: для глечика чи горнятка не потрібна маска, а в селі — постійний режим самоізоляції, і якщо ти захочеш, то можеш не бачити людей кілька днів.

Цілий минулий тиждень я працював над черняхівськими мисками. Цей посуд я роблю за зразками черняхівської кераміки, яка виготовлялася на гончарному колі. Коли будуть готові — поїду в райцентр відправляти їх «Новою поштою» замовникам.

А ще я завершив роботу над логотипом моєї майстерні. Це буде долоня в обрамленні круга. Ніби й просто, але мені здається, що все просте — красиве. Долоня, бо глиняний виріб починається з дотику, а коло, бо... все рухається по колу.

Євген САВРАНСЬКИЙ, співзасновник проєкту Kroprivertour:

— Щодо негативу, то, звичайно, це статистика українців, які хворіють на коронавірус та те, як останнім часом люди масово порушують карантин. Якщо ще тиждень-два тому було помітно на вулицях його дотримання, то зараз явно його масово ігнорують, принаймні в нас, у Кропивницькому.

Із позитиву — я особисто використовував карантин з користю для суспільства. Ми разом із братом провели дві екоакції на байдарці з прибирання водойм у Кропивницькому.

Першого разу вирушили на прибирання плеса Інгулу 1 травня  і після того, як про цю ініціативу показали по телебаченню і написали місцеві ЗМІ, до нас почали звертатися мешканці району Ковалівки, де розташоване озеро Копань, з проханням почистити і цю водойму.

Тому минулого тижня ми з друзями вирушили на чергову «корисну» прогулянку Там ми учотирьох (до нас доєдналося ще дві дівчини з байдаркою, одна з яких живе в цьому районі) зібрали 16 мішків сміття, витративши на це чотири години. Це переважно пластик, скло, поліетилен... На жаль, усе сміття не змогли зібрати — закінчилися мішки і почала псуватися погода. Місцеві розповіли, що комунальники роками там не прибирали, але мене дивує, як можна настільки деградувати, щоб не побачити смітника і кидати все в річку... Я точно знаю, що якщо людина хоче змін на краще, то варто починати з себе!

Наталя ЄЛЬНИК, громадська активістка, село Цибулеве:

— Хочеться говорити про хороше, тож розповім, як нещодавно ми з нашими сільськими активістами започаткували проєкт «Велопрогулянки «Подорож з Мамаєм». До чого тут Мамай? «Фішка» нашого села — це Мамаїв Яр, з яким пов’язано чимало легенд і переказів, є в нас і Мамаєва зупинка, і пам’ятник козаку Мамаю. Коли ми тільки готували цей велопроєкт, то, вивчаючи досвід інших громад, зрозуміли, що для того, щоб на нас звернули увагу експерти під час оцінювання, має бути якась родзинка. Такою родзинкою став Мамай, якого ми «пересадили» на велосипед, він буде нашим символом і поводирем.

Ми прагнемо згуртувати жителів Цибулевого, спонукати їх вивчати історію свого села, разом відкривати нові місця, можливо, навіть помічати проблеми (наприклад, стихійний смітник) і гуртом їх вирішувати.

Отже, минулого тижня ми з чоловіком проїхали на велосипедах підготовлений на папері маршрут, перевірили дорогу, щоб була без великих спусків і підйомів. Плануємо їхати польовими і лісовими дорогами, зупинятимемося біля братської могили, де поховані партизани, побачимо стару дерев’яну церкву в селі Веселий Кут, послухаємо екскурсію від нашого вчителя історії, побачимо пам’ятник зниклому селу Чорноліска...

Ми на власному досвіді пересвідчилися, що все не так складно — з нашого села ми їхали дві з половиною години, тож якщо не поспішати, то цей маршрут у 16 кілометрів можна здолати за три години.

Подібними активностями мені дуже хочеться хоч трохи активізувати нашу молодь, відтягнути її від телефонів та гаджетів. Ми так багато говоримо про героїчне минуле нашого краю, а мені хотілося б, щоб діти не тільки на уроках чули про козацькі часи в Цибулевому чи Другу світову війну, а й самі побачили якісь знаки і символи, що були колись свідками легендарних подій. Якщо бути зовсім відвертою, то інколи душа моя болить, коли ми захоплюємося кимось і чимось чужим і далеким, не знаючи того, що поряд... 

Надія ПАЛИВОДА, координаторка ГО «Озеленення Кропивницький»:

— Виходиш отак уранці на пробіжку — а за рогом будинку лежить спиляне величезне дерево. Вночі пиляли, о третій ночі — щоб зробити на його місці парковку перед магазином. Питаєш сусідів, перехожих — у їхніх очах порожнеча. Співчутливо кивають, але влазити в це ніхто не хоче. Йдеш у міську раду: «Агов, товариші, дізнайтеся, будь ласка, хто власник магазину — очевидно, що відповідальність на ньому». Але в міській раді роблять вигляд, що тебе не існує і того дерева не існує, і ти розумієш, що той власник уже вирішив тут це питання.

Ідеш у екологію — та що там те одне дерево, в них риба в річках поздихала і лісосмуги кілометрами рубають. Обіцяють розібратися, але навряд чи в них на це стане часу. Поліція — окрема сумна історія, бо її в нас не існує. Є будівля і є люди в формі, але розслідування правопорушень немає. «Як прийшов — так і пішов» — саме під таким девізом здійснюється взаємодія громадянина з цим органом правопорядку. «В нас убивства нерозкриті, а ви зі своїм... (тут вставте свою проблему)», — ще один їхній девіз.

Зате в Facebook добре. Тут усім шкода спилене дерево, тут усі лайкають твій пост і репостять по міських групах. 248 поширень — це вам не абищо.

Почитаєш, наберешся в соцмережі моральної підтримки. Ввечері виходиш на вечірню пробіжку — а поряд зі спиляним деревом у темряві дядько сокирою вирубує великий прекрасний кущ калини. Тієї самої, що при долині... і що символізує Україну, і ще й якраз цвіте... Для дядька вона символізує тільки майбутню парковку.

Якби мені колись сказали, що я буду вночі бігти за дядьком з сокирою, а він буде від мене втікати — то я би посміялася. (Я його не наздогнала, до речі). Але мені, якщо чесно, не смішно. Бо якщо не працює ні один контролюючий орган, то мешканці самі змушені ганятися за злочинцями. Ну або просто не звертати уваги на чергові вирубані серед ночі дерева (99% жителів так і роблять)...

Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ