Не меценати ми, не спонсори...
Первинні форми доброчинності у вигляді подання милостині жебраку прийшли до нас iз найвіддаленіших століть до нашої ери, однак нормою життя суспільства доброчинність стала з моменту становлення християнства. Своєю щедрістю прославився в Х столітті київський князь Володимир Святославович. Своїм статутом він офіційно поставив за обов’язок духовенству соціальну допомогу старим, хворим і калікам.
Проблем і протиріч у поглядах на гуманізм безліч. Всесвітньо відомий мільярдер, блискучий топ-менеджер сучасності Генрі Форд вважає, що «добродійність ніколи ще не вирішувала завдання на який-небудь тривалий термін». У своїй книзі «Моє життя, мої досягнення» він ділиться своїм досвідом розв’язання соціальних проблем і викладає нову філософію добродійності: «Професійна добродійність не тільки бездушна; від неї більше шкоди, ніж допомоги. Вона принижує того, хто її приймає і притуплює самоповагу. Подавати легко; набагато важче зробити подачку зайвою». Форд вважає, що «важливіше знищити корінь зла — убогість, ніж обмежуватися тимчасовими подачками, коли цілі верстви населення існують у стані дитячої безпорадності». Досліди на його заводах довели, що «в добре організованій промисловості завжди знайдуться місця для калік, кульгавих і сліпих».
У радянські часи будь-який вид добродійності розглядався як пережиток минулого, вигаданий експлуататорськими класами для захисту пригноблених від зараження ідеєю класової боротьби. Благодійницькі організації були скасовані: світська доброчинність як «буржуазне явище» була ліквідована в 1923 році, а в 1928 році те ж саме сталося і з церковною добродійністю. «Керівна і спрямовуюча» стала монопольно розподіляти подачки, компенсації і пільги, виконуючи роль Всесоюзного добродійника. А про названi братньою допомогою гуманітарні акції в зонах стратегічних інтересів колишнього СРСР і їх розміри не прийнято було багато говорити.
Так було до моменту Чорнобильської катастрофи, коли на ліквідацію цього масштабного лиха в країнi, що вступила в епоху горбачовської перебудови, вже не вистачало адекватних сил і коштів. В Україну пішов гуманітарний потік «чистих» продуктів харчування, медикаментів, техніки і грошових коштів з різних країн. Викликане Чорнобилем і підкріплене демократичним духом перебудови милосердя і співчуття стає прикметою суспільства, яке поновлюється.
Поряд з численними товариствами тверезості стали з’являтися, як гриби після дощу різні гуманітарні організації. Свого чисельного апогею вони досягають в 1992—1993 роках. На чолі благодійницьких організацій і гуманітарних фондів частіше опиняються ті, хто не встиг перебудуватися на демократичнiй хвилi влади, комсомольські лідери, які залишилися не при справах, або моложаві представники колишньої КПРС. Можливість адресно розподіляти «гуманітарку» в умовах порожнiх прилавків магічно притягала все нових і нових бажаючих. Цьому тяжінню сприяла відсутність правового поля і законодавчих актів.
Потік «гуманітарки» різко скоротився після введення закону про оподаткування гуманітарних вантажів. Тому 4 липня 1998 р. Президентом України був підписаний Указ «Про гуманітарну допомогу в Україні». У ньому встановлювалися деякі принципи правового регулювання гуманітарної допомоги.
Разом з тим назріла необхідність розв’язання питання про пільги в оподаткуванні для вітчизняних підприємств, що надають гуманітарну допомогу. Тим більше, що в тих країнах, де пільги в оподаткуванні добре відпрацьовані, підприємці охоче надають соціальну допомогу.
Першим реальним законодавчим актом став закон України «Про гуманітарну допомогу», який набрав чинності 01.01.2000 р. У ньому говориться, що «гуманітарна допомога… звільняється від оподаткування», якщо її одержувачі належать до неприбуткових організацій, а покупці не використовують її в комерційних цілях. Однак безподаткова для підприємства фінансова допомога може бути в об’ємі, що не перевищує 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду.
Зрозуміло, ще рано говорити про досягнення законодавчої гармонії, що сприяла б оптимальній діяльності благодійницьких фондів, але можна сміливо констатувати той факт, що період хаосу і безправ’я закінчений.
Лідерами серед світових гуманітарних організацій є Управління з координації гуманітарних питань (УКГП) і ЮНІСЕФ, якi працють під егідою ООН. Міжнародний Комітет Червоного Хреста і Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця також представлені у всіх без винятку країнах світу і, незважаючи на прагнення зберегти свій особливий статус «нейтральної» гуманітарної організації, поступово відходять від політики самоізоляції та іміджу елітарного клубу «багатих швейцарських філантропів», починають координувати свої зусилля з УКГП ООН.
Найбільшим і найавторитетнiшим гуманітарним фондом України є Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям», щорічний обіг благодійницької допомоги якого знаходиться в межах 6 — 7 млн. гривень. Значною часткою допомоги є ліки.
Українська доброчинність зараз знаходиться у стадії розвитку. Стихійний сплеск чисельності благодійницьких організацій перейшов у фазу стабілізації. Відсіялися ті, хто не в змозі займатися доброчинністю в умовах економічної кризи, і відсіяли тих, хто прийшов у добродійність з корисливими цілями.
Цивілізовані товариства хвилюють також питання прозорості діяльності гуманітарних фондів і ретельного їх контролю. Тіньовий, але не відверто кримінальний капітал, ймовірно, може бути легалізованим в благодійницьких цілях. Це питання вже неодноразово висвітлювалося в ЗМІ пострадянських держав. Дійсно не так вже і мало бізнесменів, готових надавати допомогу тим, хто її потребує. Але вони бояться це робити легально, вважаючи за краще не робити цього взагалі або допомагати інкогніто. Простіше кажучи, спонсорується вподобана особистість з чорної каси або особистого гаманця. Менталітет більш сміливих неомеценатів частіше всього не йде далі спонсорування еротичного шоу або розкішних самостверджуючих презентацій.
Необхідні такі зміни державної політики і громадської думки, яка формується ЗМІ, щоб головними об’єктами переорієнтації меценацтва були або соціально знедолені люди, що не мають можливості своїми силами змінити долю на краще (інваліди, хворі, діти-сироти), або вітчизняна наука, вища школа, культура і мистецтво.
Для вітчизняних бізнесменів-меценатів настав час дізнатися про принципи практичної доброчинності, інакше кажучи, про 1000 і 1 спосіб знаходження користі в доброчинності.
