«Не можна мовчки змиритися...»

Ольга ВАКАЛО, редактор «Суспільне мовлення Запоріжжя» :

— Давно вже тягнеться історія з парком Яланського («День» писав про неї у № 110-111 від 22 червня 2018 р. — Авт.). Але це вже історія не про парк і не про побудову ТРЦ, а про реформування суспільства, його зростання. Воно відбувається важко, і ми проходимо через свої «історичні граблі». Спочатку сьомого серпня відбулася вирубка дерев у парку, попри накладене судове впровадження, тоді ж і з’явився паркан, що відділяв місце будівництва. По-перше, була обіцянка голови міста, що, поки триває суд, робіт не буде, по-друге, це є навіть порушення рішення судової влади. На ці дорікання міська влада каже, що це не так, і у забудовника є всі документи. Але йдеться про інше: життя і здоров’я людей. Немає такого закону, який би дозволяв вирубувати велику кількість дерев у індустріальному місті без компенсації. За генпланом у нас повинно бути 1671 гектар зелених насаджень, на сьогодні їх у нас 617...

Як реакція на вирубку, дев’ятого серпня був мітинг під мерією, на якому була і я, бо не можна мовчки змиритися з тим, що ти ніхто. Там не було політичних прапорів та сценарію. Люди виходили до мікрофона та висловлювали біль. Що символічно, там було багато жінок літнього віку. Це був такий собі напад на літній вік. Якщо в Києві побили студентів і почався Майдан, у нас працівники сміялися їм в обличчя, коли вони просили не рубати дерева. Почали лунати фрази, що потрібно піти і знищити паркан. Це був великий паркан із рекламою ТРЦ, добре змонтований. Приїхали певні молодики, яких назвали тітушками, десь 30—40 людей, що кинулися з бійками на першу шеренгу протестувальників. Але потім вони побачили, що позаду їде десь 300—400 людей, і втекли. Люди голіруч демонтували паркан, літні люди хапали металеві листи та тягли їх на проспект, жінки із дітьми рвали плакати, частина жінок перекрила проспект... Мене вразила поведінка цих жінок, яких зачепили за живе. Люди увійшли в раж і хотіли діяти. Коли вони зруйнували бар’єр і увійшли в парк, то почали там гуляти... Вони зайняли всі лавки та алеї. Це був символічний меседж, що парк наш, навіть вже без дерев, але наш. Але потім люди взяли зламані гілки та пішли з ними до мерії. Люди йшли з мертвими гілками, і це теж був меседж для влади. Сьогодні я чула, що відкрито кримінальне впровадження проти активістів, що зламали паркан. Виходить, він  важливіший, ніж людське життя, здоров’я та виконання судових рішень.

Як висновок, на жаль, дерев нема, на щастя, паркану теж. Але гірше, що немає волі з обох боків шукати компроміс.

Наталія ЛОБАЧ, активістка, координаторка регіонального представництва ГО «Iнсайт» у Запоріжжі:

— Засмутила останнім часом поведінка влади як на обласному, так і на муніципальному рівні. Меседж, який вона продукує: «Ваша думка нам не цікава». Влада міста не реагує на протести городян щодо вирубки парку і незаконної забудови. Влада області призначає опікуватися гендерними питаннями людину, яка фігурує в корупційних, сексистських і гомофобних скандалах. А також номінує на високе звання в царині культури особу, заслуги якої не може підтвердити жодна наукова інституція. Тим самим ігнорує та знецінює діяльність наукової і культурної спільноти Запоріжжя. І це не про те, що влада не може помилятися, — може — скрізь живі люди. Це про те, що вона залишилася в радянській парадигмі відносин із людьми, де комунікація і емпатія до потреб — зайві речі. Це для «демократичних слабаків».

З позитивного. Я починаю координувати роботу регіонального відділення громадської організації «Інсайт». Організації, яка адвокатує права ЛГБТКІ людей, права жінок, дискримінованих груп. Проводить культурні, освітні заходи, за якими я слідкувала і дуже рада, що тепер маю безпосередній стосунок до цього. Як-от до нещодавнього майстер-класу німецького перформера Міши Бадасяна, який організували Q rators і «Інсайт». У нас було два дні дуже потужного сучасного європейського мистецтва, де глядачі ставали митцями, де створювали власні перформанси і де відкривався винятковий рівень щирості. Хочу, щоб таких подій було більше, хочу, щоб Запоріжжя не сприймали провінційним, індустріальним містом. Це сучасне місто, я дуже вірю в нього і в людей, які можуть тут жити і розвиватися.

Світлана КРУГЛЯК, регіональна координаторка проекту ПРОМIС у Запоріжжі:

— Останнім часом я побачила, що в нас стало більше молоді у владі, громадських організаціях. Це дуже гарна тенденція, тому що це майбутнє. Крім того, я зауважила, що культура не так сильно занепадає, як могла би. З’являється багато івентів та ініціатив. Не можу, звичайно, сказати про якість результату, але вони підносяться, щоб якомога більше людей про них знали. Хоча це навіть більше заслуга регіональних міст, які є партнерами ПРОМІСу, і які я моніторю. Якщо порівнювати Запоріжжя із сусіднім Мелітополем, то у нас більше якихось прес-конференцій, комунальних засідань, піару та маленьке вкраплення культури, а у Мелітополі, якщо дивитися неупереджено, все більш яскраво та креативно, неформально. Як на мене, це те, чого якраз не вистачає нашій місцевій владі. У них багате життя міста, і це я бачу, саме як координатор проекту. Незважаючи що у нас є професіонали у місті, не зрозуміло, що саме ми отримаємо з цього. Наприклад, коли ми розробляли план розвитку міста, його, на жаль, мало хто помітив. Ми не стверджували, що це панацея, але це була офіційна стратегія розвитку міста із розписаним планом і розподіленими на це ресурсами, яка була затверджена на сесіях влади.

Крім того, хотілось би відзначити, що в Запоріжжі почала посилюватись громадянська свідомість. З’являються нові громадські організації, проводяться мітинги тощо. Але, на жаль, наша влада не прагне працювати із суспільством, не лише коли є проблема, а й взагалі. Це класика, але добре розвиваються ті міста, де влада делегує своє обов’язки та працює із громадою.