Образ, ціль, призначення, шлях правдивої української інтелігенції
Державна незалежність ставить перед сконсолідованою спільнотою велику відповідальність за надбання пращурів та ще більшу відповідальність за долю нащадків. Незалежність є свободою від будь-якої залежності. Цілковита незалежність практично неможлива. Найоптимальніше для нації розвивати державну самостійність у тісному зв’язку з національним ядром. Українці, 17 років будуючи свою державу, ще не позбулися вповні політичної та духовної залежності від чужих і чужинських згубних впливів, не виробили проти них дієвого імунітету; більше того, в суспільстві дедалі швидше поширюються і домінують бездуховність, мамонізм, байдужість, страх перед майбутнім, зневіра, чому сприяє відстороненість чи усуненість правдивої національної еліти від державотворчих процесів. Натомість до влади в країні, завдяки популістським лозунгам, зверненим переважно до «жолудових» прагнень мас, почергово приходять «різнобарвні» дилетанти, політикани, кар’єристи, ті, кого Євген Сверстюк назвав свого часу блудними синами України. Поряд iз справжніми інтелігентами вони — ліліпути, однак неабияка їхня нахабність, підступність, ненаситність применшує, деактуалізує, висміює думи й діла велетнів. Місця державних діячів у нас займають політики, котрі думають тільки про найближчі вибори. А втім, всяка політика без принципів вироджується в політиканство. Можливо, партійна система не відповідає українському характерові та реаліям доби?! Фактично сьогодні декілька надпартійних утворень мають високу підтримку серед українців. Яка ж ідеологія політичних блоків, мегаструктур, куди, скажімо, входять націоналісти, консерватори, соціал-демократи, партії християнського спрямування чи ліберали і комуністи тощо? Однозначно, що, об’єднуючися, цим партіям доводиться йти на серйозні компроміси, поступки, змінювати або й ігнорувати певні розділи задекларованої програми. Таким чином реально надпартійне утворення не має ідеології, його головна мета — збільшити радіус підтримки електорату і врешті здобути владу. Де відсутня ідеологія, там мета виправдовує засоби, а відповідальність за справи у країні в кінці кінців перекладається на народ (демократія ж!). Низка українських політичних діячів, публіцистів, зокрема, Дмитро Донцов, Ярослав Стецько, віддавали перевагу ордену над партією. Оскільки орден передбачає аскетизм і жертовність його членів, туди не зможуть потрапити випадкові особи. Куди вагомішим за форму є її зміст, наповнення. Важливо, щоби чи то партію, чи орден, чи блок утворювали люди моральні, інтелігентні — правдива еліта нації.
З’ясуймо, що ж таке національна еліта. Це вищий прошарок нації, який керує державою та складається з неординарних особистостей: справді кращих, визнаних народом діячів, патріотів, відданих національній ідеї. Представник еліти, щоб володіти ситуацією та приймати правильні рішення в різних галузях, повинен бути високоосвіченим, ерудованим і всебічно поінформованим; він зобов’язаний пропагувати народу ті цінності, яких сам дотримується; бути взірцем для наслідування та еталоном розумного самообмеження. Хто ж говорить одне, думає інше, а робить все, щоб підхопити для себе найбільший шмат, — звичайнісінький словоблуд, користолюбець. Тільки «через годних людей — годні річи бувають справовані», — говорив меценат нашої освіти і культури князь Костянтин Острозький. Інтелігенція для українців є синонімом справжньої, не удаваної еліти. Інтелігент, окрім того, що це завжди професіонал, майстер свого ремесла, митець, інтелектуал, також відчуває глибинний зв’язок із рідним народом. Парадигму образу ідеального провідника, iнтелігента в українській літературі отримаю, синтезуючи якості, характеристики «Віщого Бояна» та «Гамалії» Шевченка: поєднавши слово, що тяжіє до істини, та невичерпну завзятість людини-героя, захисника, визволителя. Звідси завдання митця, представника правдивої еліти полягає в тому, аби вести народ до благородної мети, яка не суперечить національним інтересам та при цьому не пiдноситися над народом, не кидати його на півдорозі, не дистанціюватись від нього, а йти в авангарді; бути натхненником плодотворних замислів, звершень, дороговказом, маяком, що не засліплює, лиш просвітлює вузький шлях до істини. Патерналізм національної еліти — у вмінні чути потреби спільноти та дбати про її інтереси. Тут важливо, наскільки тісним, а головне — плодотворним є зв’язок між елітою та народом. Переймаючися цим питанням, великий подвижник українського духу Іван Франко вважав: «Інтелігенція повинна бути передовсім інтелігенцією, повинна бути громадою людей з широким образованням, з виробленим характером, з щирим чуттям до народу; а відтак, інтелігенція мусить зіндетифікуватися, злитися з народом, повинна стати серед нього як брат, як рівний, як свій... інтелігенція повинна жити з народом і між народом не як окрема верства, але як невідлучна часть народу; вона повинна пройняти весь організм народу і привести його до живішого руху, до поступового росту». Справжня еліта має зважувати свої кроки, не йти на ситуативні вигоди, бо те, що корисне чи здається корисним для спільноти в певний момент, вже завтра може завдати їй значної шкоди. Інтелігенції слід бути далекоглядною, вона мусить покладатися не стільки на емоційність, скільки на свою мудрість та досвід предків; їй необхідно пам’ятати: найменші прорахунки відіб’ються в першу чергу на становищі народу, який вона покликана гуртувати, скеровувати і захищати. Зрештою, усім властиво помилятися, та свідоме невизнання зроблених помилок з боку інтелігенції — неприпустиме, адже веде до деморалізації суспільства. Для представників правдивої еліти інтереси свого народу, нації стоять вище партійного зобов’язання. «Треба одного, щоб усі дбали насамперед про добро України, а потім про своє партійне добро, щоб усі хотіли справді боротися чи позитивно працювати для спільної справи та щоб усі шукали свого власного місця праці, відповідно до своїх можливостей, а не намагались підшиватися під інших» (Степан Бандера).
На думку Дмитра Донцова, ідеолога українського інтегрального (чинного, дієвого) націоналізму, національну аристократію вирізняють такі риси, як шляхетність, мудрість, відвага. Одначе ці характеристики визначальні не тільки для національної еліти. Кожен із нас повинен плекати в собі інтелігента, і тоді рівень освіченості, моральності, поваги у суспільстві помітно зросте.
