«Одне з найкрасивіших малих міст»

У невеликих містах туристу можна відпочити від мегаполіса, його шуму та виснажливості. Саме таким є Волочиськ у Хмельницькій області. Тут життя не те щоб пульсує, радше, тече розмірено у сталому режимі, а недоторкана природа переважає над урбаністикою, про що свідчить чисте повітря. Молоді тут відносно небагато через порівняно незначну кількість належно оплачуваних робочих місць, проте ті, хто залишилися у Волочиську, здебільшого знаходять, крім основного місця роботи, хобі. Є і професійні туристи, альпіністи, велосипедисти, фотографи, футболісти. Тобто майже всі види розваг, що у великому місті на кожному кроці, у Волочиську поступово розвинулися впродовж останніх 5 років.

Володимир МАТУСЯК, історик:

— Волочиський край несправедливо залишається поза увагою туристів, хоча також має свої «родзинки», принади для відвідувачів.

Наступного року відзначатиметься 555-та річниця від часу першої письмової згадки про поселення Волочище, із якого розпочалася історія нашого міста. 2001 року Постановою Кабінету Міністрів Волочиськ внесено до Списку історичних населених місць України, чим підкреслено його унікальність та самобутню історію.

На мою думку, головне, навіть дещо недооцінене, його багатство, розташоване прямо під нашими ногами — це унікальне Волочиське родовище мінеральної води.

Не менш привабливим для туристів може стати й сучасне місто. Протягом 2011—2017 років Волочиськ перетворився в одне з найкрасивіших малих міст України за благоустроєм. Улюбленими місцями відпочинку молоді, дітей та дорослих стали сквери біля реконструйованих фонтанів по вулиці Незалежності, Алея Слави Почесних громадян, міський парк культури та відпочинку, «Острів дитинства», облаштовані спортивні та дитячі майданчики, стадіон «Юність», міське озеро. Спільними зусиллями влади та громадян робота із перетворення Волочиська у місто європейського зразка продовжується. Активно діє створений місцевою молоддю 2015 року спортивно-туристичний клуб «Пройди СВІТ», що об’єднав любителів велоспорту та активного відпочинку. На рахунку клубу — участь у велопробігах, відвідання цікавих місць України, проведення екологічних акцій. Із 2010 року діє ГО «Туристсько-альпіністський клуб «Третій полюс», основними напрямами діяльності якого є розвиток різних видів спортивного туризму, альпінізму, скелелазіння, пропаганда здорового способу життя серед молоді. Учасники «Третього полюса» піднімали прапори Волочиського району та міста над вершинами Великого Кавказького хребта та над г. Монблан — найвищою точкою Європи.

Усе сказане дає підстави сподіватися, що Волочиський край і в наступні роки буде примножувати свій туристичний потенціал.

Валентина ГОРШКОВА, шкільний бібліотекар:

— Глобалізований світ усе швидше і швидше крокує в ногу з НТП. Сучасні діти рідко із власної ініціативи відвідують бібліотеку, адже новітні девайси можуть повністю замінити книжку. Останнім вагомим аргументом все ж таки піти у «храм книги» залишається навчальний процес, коли доводиться іти по підручники і хрестоматії. А ще я звернула увагу на те, що найактивнішими читачами є молодші школярі, особливо ті, батьки котрих привили своїм чадам любов до книжок із перших років життя. Ці діти приходять і хочуть нової книжки, бо майже всі вже перечитали. Так-от, у травні цього року саме для наймолодших читачів адміністрація  закупила близько 300 екземплярів книжок. Уже з нового навчального року учні молодших класів зможуть насолоджуватись читанням.

Навідавшись до районної бібліотеки, я виявила проблему застарілості книжкового фонду. Хотіла взяти одну з новинок, проте, як зазначила працівник бібліотеки, «є проблеми з фінансуванням. Нові книги до нас приходять уже не зовсім новими, деякі можуть потрапити до бібліотеки із запізненням у півроку, здебільшого у вигляді подарунків від місцевих письменників і спонсорів».

Сподіваюсь, що цю проблему місцева влада якось вирішить, адже кількість читачів залежить від актуальності літератури, котру можна почитати.

Марія КОСТЮК, вчитель української мови та літератури:

— Здається, дочекалися безвізу. Спробую і собі потрапити до Європи з біометричним паспортом...

Ось і пункт пропуску. Польський офіцер з незворушним обличчям перевіряє паспорт, але... мої пальчики апарат не зчитує. Ще спроба, ще одна...

Починаю хвилюватися: «І що ж це має бути?» Офіцер без емоцій відповідає: «Пані не потрапить до Польщі». «Ніц не буде, — відповідаю. — Я ж так здалека їду». «То нєх Пані зачека», — це офіцер у відповідь.

Приходить старший зміни, веде мене і ще кількох друзів по нещастю до іншого апарата — все нормально! Дорога до Європи відкрита. Безвіз таки діє!

Миколи ГЕРЕТА, пенсіонер:

— Ожив Волочиськ і завдяки футбольному життю: у червні місцева команда «Агробізнес» перейшла з аматорів у другу футбольну лігу, тобто намагається стати професіоналом. А це теж піднімає престиж спорту, зокрема футболу, серед молоді, яка сьогодні часто знаходить «радість життя» лише в гаджетах.