Спостереження над поки що безплідною діяльністю нашого парламенту дозволяє зробити певний висновок про характер так званої «демократичної опозиції». Чого вона прагне? На перший погляд незрозуміло, чому деякі політичні сили, які мають таку ж політичну програму, як і влада, так різко підкреслюють свою опозиційність? Отже, не виконання своїх передвиборних обіцянок, не захист інтересів суспільства головне в парламентській діяльності певних фракцій. Головне — показати себе великим опозиціонером, нехай навіть і на шкоду своїм виборцям. Керівні пости в парламенті «демократична опозиція» прагне захопити не для того, щоб спільно з урядом організувати роботу з виконання своїх програм, а щоб завзято критикувати уряд, не пропонуючи розумних альтернатив. Близька мета цих «вистав» — показати недосвідченому виборцю, що, мовляв, ми захищаємо, як можемо, ваші інтереси, а уряд нічого не робить. Далека мета цієї бурхливої діяльності — дозволити головному опозиціонеру на майбутніх президентських виборах виступити як кандидату, який не «заплямував» себе співпрацею з владою.
Можна зрозуміти комуністів і соціалістів, які підтримують ідеологічно неприйнятний для них курс уряду. Щодо депутатів фракції «БЮТ», то вони готові підтримати будь-який курс, тільки б він був спрямований проти Леоніда Кучми. Але не можна вибачити тим демократам, які відмовляються від виконання своїх передвиборних обіцянок в ім’я перемоги на майбутніх виборах. Уся їхня опозиційна метушня, як кажуть, вийде всім нам боком. Недієздатний парламент не зможе ефективно співпрацювати з урядом, що може призвести до уповільнення темпів економічного розвитку, а можливо, і до спаду. Парламент, охоплений лютою боротьбою за владу, генеруватиме політичну нестабільність у країні. Все це негативно відіб’ється на міжнародному іміджі України та її інвестиційній привабливості. Соціальні програми і передвиборні обіцянки у черговий раз не виконають. Ось про що необхідно думати добродіям демократам.






