Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

«Органний собор» у Рівному

Фестиваль як форма розширення культурного простору міста
25 лютого, 2021 - 20:42

Сакральна проблематика — це та вісь, навколо якої обертається світове мистецтво упродовж більш ніж тисячоліття. От і нещодавно в Рівному відбувся черговий фестивальний марафон з уже традиційною назвою, винесеною в заголовок цієї статті.

БУДЬ-ЯКА ОРИГІНАЛЬНА ХУДОЖНЯ ІМПРЕЗА В МІСТІ СЬОГОДНІ ПАДАЄ НА ДОБРИЙ КУЛЬТУРНО НАСИЧЕНИЙ ҐРУНТ

Відзначу, що популярність художніх заходів царини професіонального мистецтва у рівненської публіки є цілком мотивованою, оскільки чимало років у місті функціонує оригінальне культурне середовище, яке не лише урізноманітнює вільний час місцевого населення, а й активно впливає на формування ціннісних орієнтацій та художньої культури загалом.

При цьому постійно еволюціонуючи в мистецькому його сегменті, додаючи дедалі більше нових артефактів та їх репрезентантів-носіїв у регіональну культурну практику.

Досить згадати як підтвердження безліч виставкових імпрез галереї європейського живопису «Євро-Арт», останні роки діяльності якої суттєво розширили межі сприйняття образотворчої техніки ХХ — початку ХХІ століття, надали можливість не лише споглядати творчість сучасних митців, зосібна знакових постатей національного образотворення (І. Марчука, П. Грегорійчука, О. Патика, С. Шишка, Р. Яціва), а й стали підставою для камерного спілкування з багатьма із них, допомагають доторкнутися до процесу творчості, осягнути, так би мовити, «момент художньої істини».

Можна згадати й аналогічні заходи в мистецьких залах МБК, місцевої організації НСХУ, обласної наукової бібліотеки чи краєзнавчого музею; низку знакових фотовиставок, які спрямовані на зміну уявлення про творчість С. Параджанова (і його репрезентанта Ю. Гармаша), його роль у світовому кінематографі — або лише формування цього уявлення про сучасних регіональних художників півдня чи заходу країни, які брали участь у пленерах західного Полісся, — і так само виявились відкриттям для митців, які чи не вперше мали добру нагоду обмінятися враженнями про художній потенціал першого 20-ліття нового тисячоліття.

Не кажучи вже про художню фотографію, оприявлену крізь призму творчості учасників чергового міжнародного «Фото-вернісажу на Покрову», чия експонентська практика суттєво розширює культурне уявлення про технічні можливості, здавалося б, традиційного виду техніки і про тандем «митець та фотокамера».

Тож уявити сьогодні простір міста без наявної культурної інфраструктури уже неможливо. Та й завершення 2020 року в Рівному засвідчило народження в ньому ще одного виду художньої практики, а саме: «вуличного мистецтва», втіленого на синергії інформації фотографії та художньої репродукції, яке стало специфічною реакцією організаторів методичних служб міста на завершення виборчих перегонів і виявилося ефективною формою психологічної релаксації.

Інакше кажучи, будь-яка оригінальна художня імпреза в місті сьогодні падає на добрий культурно насичений ґрунт і стимулює подальші міжрегіональні контакти митців та організаторів цього простору.

П’ЯТЬ ХУДОЖНІХ ПРОГРАМ

Утім, відмінністю згаданого вище музичного фестивалю можна вважати уже сам підхід до планування концертних виступів, оскільки існують п’ять художніх програм з досить широким сальдо культурної презентації, які вкотре засвідчують зміну в баченні ролі музики і органної зокрема, в концертних пріоритетах організаторів і, поза сумнівом, у репертуарі, через який художня інтелігенція міста постійно розширює власні смаки, формує своє ставлення до цього виду творчості, має добру нагоду в межах неформальної освіти. Адже, до прикладу, сонети А. Вівальді, написані ним як специфічний коментар власної композиції («Пори року») в авторизованій інтерпретації львівського музиканта Б. Котюка, не лише знайомлять публіку з історичною епохою, її культурними пріоритетами і носіями, а й засвідчують високий художній рівень сучасних українських митців, їхню здатність засвідчувати однаковий свій професіональний рівень як у музичній, так і в літературній творчості. Як відомо, класичну спадщину завжди складно інтерпретувати, оскільки існує вже певний стандарт її сприйняття.

Не беручи на себе коментування всіх концертних програм, наведу лише їхні назви і твори композиторів, заявлені до виконання, які також дають достатнє уявлення про сутність цієї імпрези та професіоналізм виконавців: «Ангельські труби та сердечні струни» — класична програма із відомих творів Й.-С. Баха, В. Гомеса та О. Респігі, реалізована відомим у регіоні інструментальним тріо в складі О. Мацелюх (орган), І. Мацелюха (флейта Пана), М. Макаревич (фортепіано) та А. Янцур (вокал); «Хоральний кортеж» — сольний органний концерт Ю. Ландау, основу якого становлять відомі твори Й.-С. Баха, Л. В’єрна, М. Дюпре, Б. Котюка і Ф. Нововейського; «Легенди Нотр-Дам» — сольний органний концерт Є. Бельмас, сформований із композицій

Ш.М. Відора, М. Дюрюфле, О. Мессіана, М. Дюпре, Ш. Турнеміра, О. Патрі та Ж. Лангле; «Генії Бароко. Й.-С. Бах» та А. Вівальді» — класична програма із творів двох європейських класиків, відмінність якої в тому, що, крім, власне, декількох музикантів (О. Мацелюх — орган, І. Мацелюх — флейта Пана, Л. Цура — скрипка), в ній брала участь і О. Куц (живопис), котра візуалізувала музичне та поетичне висловлювання за допомогою «палітри барв 12 місяців», які й складають чотири пори року. І все це здійснювалося упродовж звучання лише однієї композиції, що засвідчує неабияку її вправність у реакції на звук, обмежений часом звучання.

До речі, «Le quattro stagioni» А. Вівальді посідає в його спадщині особливе місце, адже це перший в історії музики програмний цикл, який має свій поетичний додаток у написаних композитором дванадцяти сонетах. Транскрипцію цього оркестрового циклу для скрипки та органу здійснив корифей львівського органного мистецтва і майстер-будівничий В. Півнов.

А завершив фестивальне дійство специфічний концерт, у тематичній основі якого орган у композиціях r&b, heavy metal, swing, cool and fusion поданий у супроводі оркестру та фортепіано. Його особливістю виявилось те, в який спосіб агресивно-провокаційна стилістика «важкого металу» передана через спільне звучання органа, струнного квінтету і фортепіано, тобто присутні мали можливість стати учасниками творчого експерименту (С. Лихоманенко — диригент, В. Солодовников — фортепіано і названі вище учасники), в якому вокальне, вербальне, органне, струнне, фортепіанне звучання музичного тексту перегукувалися зі звучанням саксофона, флейти Пана, струнного квінтету, виконаного в стилі важкого року.

Варто особливо відзначити, що всі виконавці є особистостями з різними освітніми, професійними характеристиками і практичним концертним досвідом, однак це не завадило їм сформувати оригінальну концепцію сакральності в музиці в її історичній ретроспективі. І цей фестиваль засвідчив також, що в українському суспільстві поступово спадає міжконфесійна напруженість, оскільки музика, а надто органна, здатна примирити, змусити замислитися над швидкоплинністю нашого буття, спрямувати соціум до консолідації, настільки потрібної сьогодні. І цей фестиваль вкотре продемонстрував, що примітив загалом, як і в художньому мисленні зокрема, незважаючи на домінування масової культури, поступово відходитиме із людських відносин, відповідаючи загальносвітовим тенденціям удосконалення всіх сфер та форм людської діяльності. І мистецтво в цьому має беззаперечні переваги.

На жаль, пандемічна ситуація у світі не дає змоги повною мірою розгорнути творчий потенціал подібних культурних форумів, оскільки різні країни Європи належать до різних «карантинних зон», що впливає на мобільність виконавців, їхній психологічний стан, однак митці навіть географічно близьких регіонів, які взяли участь у цих заходах, підтверджують, що світ швидко змінюється, стає кращим і музика в ньому формується як міжнаціональна мова художнього спілкування, «м’яка дипломатія», спроможна зробити для світу значно більше, ніж політика.

Сергій ВИТКАЛОВ, фото надано автором
Газета: 
Рубрика: