Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Природа в заручниках у архітектури

19 липня, 2003 - 00:00


Про столичні «архітектурні експерименти» «День» писав уже неодноразово. Про те, що пам’ятки старовини все частіше мають за сусідів архітектурних монстрів, що бездумне вирубування дерев загрожує перетворити колись квітучий Київ на кам’яні джунглі, що нинішня концепція забудови міста не сприймається більшістю жителів столиці — про це на наших сторінках висловлювалися професіонали, експерти й прості читачі. Усе це, здавалося б, мало підштовхнути місцеву владу до перегляду архітектурної політики. Але, як свідчить опублікований нижче лист киянина Ігоря Шуригіна, «будівельне свавілля» триває. Доки?!

Ми не цінимо того, що прихильно дарує нам природа. Здавалося б, користуйся бережливо її дарами. Та ж ні! Архітектурні кам’яні моноліти чомусь вважаються важливішими, ніж якісь там ялинки. Хоча в цивілізованих країнах, особливо в Європі, вже почали розуміти всю важливість природних «надмірностей» і бережуть кожний зелений клаптик землі, тим більше в межах міста.

Немає сумнівів, Києву пощастило щодо зелені (не доларів), однак ми наче прагнемо скоротити дистанцію між нами й бетонними містами Америки. Досить подивитися на центральні перебудовані вулиці, де поступово зникають дерева, що стримували хоч якось «дихання цивілізації» — вихлопні гази. Ймовірно, щоб не загороджували гордовитий вигляд новоспечених споруд. Ну, а до спальних районів тим паче немає причин ставитися більш трепетно. І одна річ, коли будинки споруджуються в пустинній місцевості, як, наприклад, у Харківському районі, і до озеленення руки не доходять. А зовсім інша — знищуватити під майбутню новобудову залишки величного лісу. Подібне відбувається просто зараз, вірніше ось- ось має статися, якщо не стали на перешкоді такому варварству.

Біля розв’язки великих магістралей — проспекту Перемоги, Великої окружної дороги та проспекту Палладіна — є невелика паркова зона, єдина в цьому районі. Там ростуть дуби й сосни, вік яких сягає ста років і навіть більше. Є там й інші дерева, молодші, але також вельми поважні. Власне, це розріджений шматочок колишнього лісу, що якимсь дивом вцілів від бурхливої діяльності цивілізації. Ландшафтне містечко облагородили жителі найближчих двох будинків. За свій рахунок проклали тротуарні доріжки, зробили клумби й дитячий майданчик, посадили фруктові дерева. Загалом, створили чудове місце відпочинку для душі й тіла. Навіть не забули двох невідомих солдатів, похованих тут, і звели над їхніми могилами кам’яні уквітчані кургани.

Однак пам’ять про них нічого не значить для певного кола людей, так само, як і дерева, що, може, приймали під свій покров ще Тараса Шевченка. Цей чудовий куточок природи знадобилося комусь зруйнувати, щоб спорудити тут багатоповерхову будівлю. Причому неподалік від цього місця є великі території без всілякої «шкідливої» рослинності. І там можна було б звести новий будинок. Немає ніякої нагальної потреби знищувати парк і погіршувати життя більш як п’яти сотень сімей, що живуть у цьому мікрорайоні. Принаймні ця зелена зона хоч якось знижує страшну загазованість від інтенсивного руху двома великими магістралями. І навіть при її частковому знищенні погіршиться екологічна ситуація. Це стосується як порушення мікрокліматичної регуляції, шумознижуючих можливостей, так і появи ефекту некомфортних умов проживання.

По суті, буде знищено весь невеликий парк, незважаючи на запевнення Головного архітектурного управління столиці про лише «часткову вирубку дерев». Уявіть собі, адже почнуть зводити 26-поверховий «монстр» з двома поверхами офісів, підземними гаражами й під’їзними дорогами. А практика показує, що дерева (особливо сосни), які вижили після будівництва, масово засихають через якийсь час. Тому що на них впливає наявність великих автошляхів і підземних комунікацій.

Не пощастило мешканцям будинку на вулиці Ф. Пушиної, 49. Саме його затиснуть з усіх сторін. З одного боку — автостанція «Дачна», де гудять і димлять автобуси, а з другого — кам’яний колос з інтенсивним офісним життям. Краса! Особливо добре буде молодим мамам, що виховують наше майбутнє покоління.

Жителі цього будинку вже два роки намагаються відстояти унікальний куточок. Збирали неодноразово підписи, зверталися і в районну адміністрацію, і в міську, клопоталися в управлінні екології, намагалися залучити свого депутата. І в результаті отримували тільки відписки. Не поважає думку народу київська влада. Адже ще 15 років тому цей будинок перенесли ближче до автостанції «Дачна», щоб зберегти цінні багатовікові породи дерев. Виходить, що раніше було неможливим, стало легкодоступним тепер.

Цілком очевидні кон’юнктурні сьогохвилинні інтереси будівельної організації, що хоче отримати максимальний прибуток від свого витвору, особливо після пуску нової лінії метрополітену. У цьому випадку не до інтересів людей, що живуть тут. А люди втрачають віру в справедливість, порядність, здоровий глузд керівників. Ми пориваємося в розвинену Європу будь-якими шляхами, але насправді — віддаляємося від неї. Невже в нашій країні існує тільки влада «золотого тільця»? І хто може зупинити це будівельне свавілля?

Ігор ШУРИГІН, журналіст, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ