Пристрасті за китайською чашею

На жаль, крім тенденції, описаної в матеріалі «Герої асфальту», існує ще ряд проблем, що посилюють і без того безрадісну картину на українських дорогах. Наприклад, дуже низьке, у порівнянні з європейськими сусідами, почуття взаємної відповідальності вітчизняних водіїв.

Почуття відповідальності — один з найбільш важливих соціальних «інстинктів». Воно набагато прагматичніше, ніж інші, більш «умоглядні» категорії, оскільки вимагає від людини щохвилинного самоконтролю. У дитинстві більшості з нас розповідають про відповідальність за тих, «кого ми приручили». З кожним прожитим роком міра цивільної відповідальності все зростає. А в певних випадках потрібно говорити навіть про подвійну відповідальність. Зокрема, коли мова йде про власників транспортних засобів, які мимоволі входять до «групи підвищеного ризику», що відображено в сухій статистиці ДТП.

Саме тому, в кожній окремій історії, що розповідає про «нехорошого» водія і «потерпілого» пішохода, необхідно чітко уявляти собі, що в значенні початкової відповідальності один перед одним вони належать до різних категорій. Тому в більшості випадків прийнято стверджувати, що пішохід завжди правий, а власник транспортного засобу — ні. І мабуть, ця головна відмінність між людьми, що перебувають по різні боки вітрового скла. Ось, наприклад, історія, що відбулася зовсім недавно в місті N.

Пенсіонер Іван Миколайович поспішав на власне весілля. Срібне. У ледь тремтячих руках він дбайливо стискав невеликий згорток. Це був подарунок ніжно коханій дружині — Наталі Ігнатівні, придбаний в одному з київських антикварних магазинів. Івану Миколайовичу знадобилося майже два роки, щоб зібрати потрібну суму, хоч про її «позамежності» можна міркувати тільки у контексті мізерних прибутків старезної пари.

Йому залишалося перейти вулицю і пірнути в підворіття ветхої хрущовської п’ятиповерхівки. Вже ступивши на пішохідний перехід, Іван Миколайович помітив, що загорілося червоне світло. Але передчуття «урочистого моменту» не дозволило йому зупинитися. Останнє, що пам’ятав Іван Миколайович — скрип гальм і біль. Від удару він знепритомнів, а згорток упав на асфальт.

Його вміст розвалився на шматки. Це була звичайна і навіть простакувата глиняна китайська чаша епохи Сун, яку прибулий на місце випадку сержант ДАІ класифікував, як «розбитий квітковий горщик».

У ситуації, коли пішохід трішки спізнився, а водій трішки поспішив, майже завжди відповідальність лягає на плечі власника транспортного засобу. У цьому випадку «невдалому» автолюбителю довелося дивуватися двічі. Адже, крім відшкодування збитків здоров’ю потерпілого пенсіонера, йому довелося розщедритися ще і за розбитий горщик, вартість якого виявилася додатковим потрясінням для недосвідченого в антикваріаті автомобіліста. І його можна зрозуміти. Хоч би просто по-людському. Адже абсолютно несподівано доля підносить йому такий безглуздий сюрприз, що загрожує якщо не повним розоренням, то, принаймні, значними витратами. І хто (або що) може захистити його в подібній ситуації? І взагалі, чи може він в такому випадку чекати якої-небудь допомоги і від кого?