Про держави і людей

2014 рік багатий на воєнні ювілеї — 100 років тому почалась Перша світова війна. Також цього року має відзначатися 70-та річниця визволення України від німецької окупації.

Я не був на Першій світовій, на ній був мій батько. Мабуть, хоробро воював, бо повернувся із тієї війни з двома георгіївськими хрестами. Про ту війну нагадує його військовий квиток із двоголовим царським орлом на печатці, на якому записано: «Военная специальность — артиллерист; Гражданская специальность — хлебороб; Образование — грамотный». На Другій світовій війні були три його сини. Один із них, Андрій, загинув десь під Смоленськом.

Друга світова війна, на якій серед тих братів був і я, почалась із захоплення німецькими військами Польщі.

Причину, хоч її не було, знайшли: поляки та польський уряд утискають німців, німецькі сім’ї, які проживають в Польщі. Населення Німеччини схвалило цей напад: фюрер не дозволить образити жодного німця, хоч би де він був.

За Польщу заступились Англія, Франція. Це був початок Другої світової війни.

Те ж саме бачимо сьогодні: Росія, порушивши добросусідські, братські відносини, всі міжнародні права і зобов’язання, як ворог захопила Крим — територію України.

Президент Росії Володимир Путін, як свого часу фюрер Адольф Гітлер, не дозволить образити жодного росіянина, хоч би де він був.

Визволив, приєднав до Великої Росії росіян, які живуть у Криму, як сказав Путін, від українського бандерівського засилля...

А чому від бандерівців? А чому не від махновців? Ті херсонські хлопці теж боролися за незалежну Україну. Бандерівці — як були ворогами радянської комуністичної влади, Радянського Союзу, так і залишились ворогами Росії.

Для Росії, та й більшості росіян — ті, хто боровся за Україну, незалежну від Росії, завжди були ворогами. Для президента Росії ті, хто був на Майдані у Києві — а це кращі сини України, хто віддав життя за її краще майбутнє, — бандерівці, фашисти, націоналісти.

Вся провина їхня в тому, що вони хотіли, щоб Україна була рівна серед рівних держав Європи, де шанували б її культуру, історію, мову, де ніхто б у ній не обзивав нас хохлами, бандерівцями, фашистами, як це є сьогодні...

Найстрашніше, що, захопивши Крим, Путін на довгі роки посварив два народи.

Мала війна Росії проти України може перерости у велику, а велика — у світову війну. Все починається з малого. А третя світова війна — це ядерна війна. Війна, на якій, як відомо, це давно доведено, — не буде переможців, не буде переможених, буде... знищення.

Найстрашніше, що тисячі й мільйони людей залежать від волі, рішення однієї людини, хоча б того ж Путіна.

Жили в Криму люди. Може, не так багато, але спокійно. Ходили на роботу, в школі навчались діти. Вечорами дивились українські та російські телепередачі. Розмовляли кожен своєю рідною мовою... У Крим приїжджали на море й мирно відпочивали всі, хто хотів. І все це, з волі однієї людини із Москви, порушено.

Хочеться запитати кримчан — хліб, куплений за рублі, став смачнішим від того, що ви купували за гривні? А паспорт із двоголовим орлом, на відміну від українського з тризубом, дав вам більше прав, поваги в Європі, світі? Будуть вас, як громадянина держави-агресора, поважати за кордонами Росії? Ні, не будуть...

Всі знають, що людину, яка обманом, неправдою, силою заволоділа чужим добром, ніхто ніколи не поважав. Із такою людиною ніхто ніколи не хотів мати справи. Це стосується й держав.

Україна, як і будь-яка держава, повинна берегти, захищати рідну, державну українську мову. Не буде української мови — не буде й Української держави.

Буде земля з назвою Малоросія. Де житимуть не українці та росіяни, а малороси. Люди без батьківщини, без роду і племені.

Чого хоче Путін — того хочуть ті, хто у Верховній Раді виступає тільки російською мовою і робить все, щоб зробити російську мову другою державною.

2015 року Україна та увесь світ відзначатимуть 70-ту річницю закінчення Другої світової війни.

Але сьогодні ворожі до України люди знову стріляють і вбивають наших громадян.

Дай Боже, щоб День Перемоги 9 травня був останнім святом, пов’язаним із війною, коли людина зі зброєю забирає життя іншої людини.

Мені 88 років — «останній із могікан» Другої світової війни. Згідно з паперами військкомату — майже рік у діючій армії. Тож що таке війна — я знаю. Я своє віджив, але є діти, внуки...

Може, мої думки, якщо опублікуєте, змінять погляди тих, хто стріляє. Вони ж люди, і теж мають дітей, сім’ї. Не треба повертати війну, не треба повертати горе, ламати мирне життя.