Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія здобуде йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком. А його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур.
Олег Ольжич - український поет, археолог і політичний діяч

Про інерцію «совка»

Тільки подолання корупції відкриє шлях реформам
2 жовтня, 2014 - 19:05

...Якщо зважено підійти до аналізу палітри політичних сил, то одразу ж впадає в очі, що маємо сьогодні антагоністичні протиріччя між громадянським суспільством та існуючою владою, іншими словами — з кланово-олігархічною системою. Майдани виконали свою задачу — українське громадянське суспільство у своєму розвитку досягло створення української нації. Водночас правляча «еліта» фактично залишилася (і залишається) незмінною. «Кучма казав, що хотів би побачити Україну без Кучми. Але ж Україна залишається з Кучмою, — каже один із організаторів відомої акції «Україна без Кучми» В. Чемерис. — Ющенко — це Кучма, Янукович — це Кучма, навіть один із співзасновників Партії регіонів  Порошенко — теж Кучма» (В. Торба «Особливо небезпечний статус», «День» №173). Кожен новий президент країни немовби вибудовував чергову послідовну надбудову в цій олігархічній генезі — ієрархії. Всі президенти і уряди в Україні проголошували і планували програми реформ. Слів немає, вони конче необхідні, але практично все так і закінчувалося простими і банальними деклараціями. Інерція «совка» була і є (переконаний, і буде) настільки потужна, що сьогодні ми вимушені констатувати фактичну марність прожитих 23 років в умовах декларативної Незалежності. В умовах олігархату (а в Україні — це довершений факт) сподіватися на фундаментальні реформи, потрібні суспільству, така ж марна справа, як чекати від Путіна щирого миролюбства та виконання власних обіцянок... Державну машину України настільки пронизала і роз’їла іржа корупції, що у пересічного громадянина руки опускаються від безсилля її подолати, а існуюча система, орієнтована на кланову олігархію, явно не хоче і не буде сприяти подоланню цього зла. Парламентські вибори, які відбудуться 26 жовтня цього року, приведуть, безумовно, нові обличчя до ВР, які з’явилися під час Майдану та АТО на Донбасі. Ту саму атмосферу ВР пронизано отруйними міазмами зради, дворушництва та підкупу, які за роки незалежності України «перемололи» та «перевиховали» неозору кількість неофітів — депутатів, які переступали поріг ВР з благими намірами служіння народу. Тож надія на те, що парламент одразу почне працювати на благо Батьківщини, дуже слабка.

Відсутні закони, а отже і реальні правові механізми формування бюджетів партій, особливо у передвиборчі періоди, що торує реалії корупції та підкупу олігархами виборців (через своїх депутатів)... А кулуарність робить їх вразливими та падкими на ці злочини... Мають рацію ті, хто каже: «Якби олігархи захотіли, то війни на Донбасі не було б». Та ж відомо, що війна — для декого найшвидший та найкоротший шлях до збагачення. А чи готове суспільство відвойовувати, а не виторговувати мир? Політика «перемир’їв» і «перемовин» підозріло схожа на зраду. Адже дедалі сильніше звучать голоси: «За що вмирають наші герої на Донбасі?» Невже не зрозуміло, що такі перемир’я — це чергова червона лінія для Путіна, яку він легко «переступить і не помітить її»?

Михайло ФАЛАГАШВІЛІ, Ірпінь
Газета: 
Рубрика: