Краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати!
Микола Вороний, український письменник, перекладач, поет, режисер, актор

Про мовний креатив та «пісні-криголами»

Це так важливо: і ворога перемогти, і Конституцію не порушувати
23 квітня, 2021 - 11:11

У статті Вадима Рижкова «Коли не знаходять спільної мови» («День» від 5.02.2021) викладені деякі думки стосовно російської мови та патріотизму. Автор зачепив морально-етичну сторону проблеми: чи можна забороняти те, що захищене Конституцією? Тема дуже актуальна, адже не так давно і у Львові стався «мовно-пісенний» прецедент. Реакція соцмереж (принаймні проукраїнського її сегменту) була такою: оскільки у Львові діє мораторій на російську пісню, заборона співати в громадських місцях є виправданою.

Але як же бути з Конституцією? Промосковські «яструби» стрепенулися і пожвавішали. Буде і їм робота, бо дедалі голосніше в соцмережах (а їм більше і не треба) лунають голоси про повну заборону — як російської мови, так і пісенного продукту зокрема. Кремль задоволено потирає руки: граючи на протиріччяху середині українського суспільства, українізацію легко можна буде згорнути. Принаймні південний схід Росія нізащо не віддасть. А чи є шанс зламати московські плани? Є, звичайно. Але дуже важливо діяти послідовно.

Адже навіть прибалти, на яких постійно посилаються неосвічені диванні експерти, почали не з заборон усього російського, а навпаки — з утворення патріотичного російськомовного сегменту. «Согласие» (Литва), «Балтийское время» (Латвія), «Молодежь Эстонии» — всі ці газети відразу отримали великий попит у російськомовного читача.

А як діяла більшовицька Росія? Попри сатанинську пристрасть русифікувати все, що рухається, вона також діяла послідовно.

Пригадалася стаття Сергія Грабовського «Можливо і таке? Русифікація за допомогою українізації» («День» від 11.12.2021) про те, як більшовики використовували українську мову саме для... посилення русифікації. Там є багато цікавих фактів. Коментуючи статтю Грабовського, один львів’янин раптом пригадав, як у 60-і роки вони в школі вчили пісню про Суворова: «Учив Суворов завжди в боях тримати в славі російський стяг!» Там і з географією все було в порядку: «Здобув Очаків, взяв Ізмаїл...». Пізнавальна така пісня. Але цікаво, що ні в Очакові, ні в Ізмаїлі україномовний варіант пісні в школі не виконувався. Для цих міст існував оригінал. А ось юним галичанам — переклад. Щоб пошвидше зросійщувалися!

* * *

Як же діяти нам? Щоб достукатися до сердець російськомовних громадян, навіть перекладати нічого не треба. Є сильні російськомовні пісні, яких поки недостатньо в інформаційному просторі. Подумайте самі: яка пісня краще зворушить серце маріупольця чи мешканця Краматорська: упівська «Лента за лентою» чи пісня Леоніда Мухіна «Мне друзья из Москвы и Карелии» на слова Тетяни Малахової:

Я бы русским друзьям поверила,

Если б не был мой брат в плену...

Если б улицы наши тусклые

Не заполнили гости с Кавказа,

Если б «братья» смоленские, русские

Не стреляли в детей Донбасса!

Ідеологічна війна з Росією мотивує нас сім разів відміряти перш, ніж щось відрізати. Заборони російську пісню — а забороняти завжди простіше — і вони згадають про нашу Конституцію. І про українсько-пісенні флешмоби на залізничних вокзалах Росії. А ще вкотре покажуть виступи Кубанського козачого хору. Дарма, що там балалайки розміром з хату, пісня ж українська звучить? Звучить. Повна свобода! А ось «укропи» російську пісню у себе заборонили, тож висновки робіть самі... І зроблять, причому, не лише російські громадяни, але й наші, які давно «підсіли» на путінські телеканали. Порушувати Конституцію не слід. А ось тематичний підбір — інша справа. Ми воюємо з Росією, тож маємо право. Скажімо, є пісня «Олеженька» В’ячеслава Купрієнка. Там багато поетичних перлинок, а головне — географія і правда, в яку поки не всім хочеться вірити. «На границе с Россиею был расстрелян рассвет...» За душу беруть рядки: «Солнце скрылось за бруствером, шлю в патронник патрон, лезут танками русские... напрямик, напролом».

Хочеш не хочеш, а перенесешся в атмосферу бою.

Ні, таки, варто створювати групи популяризації російськомовної патріотичної пісні! Є ж чудовий кліп-пісня «Никогда мы не будем братьями» на слова 23-річної киянки Анастасії Дмитрук. Вірш учасниці Революції гідності поклав на музику литовський музикант, наш ідеологічний побратим Вірґіс Пупшис. До речі, саме литовці допомогли проукраїнським донеччанам видати поетичний збірник «По живому». Переважно російська поезія, але там з кожного другого вірша можна зробити пісню. Тож повчимося креативу у прибалтів! І замість того, щоб трощити гітару львівському виконавцю (до речі, внуку оперного співака Романа Вітошинського), можна було б запропонувати хлопчині долучитися до процесу. Погодьтеся, гарно (навіть у Львові) звучала б пісня на слова російського поета-дисидента Олександра Бившева:

Прятать вам патроны

еще рано. —

Россия угрожает марш-броском.

Пусть дух живет Шухевича

Романа!

Пусть будет вам Господь

проводником!

Важливо дати шанс, повірити в людину! Та й слухали б цю пісню біля львівської ратуші гості з Києва, Одеси, Миколаєва... Не виключено, що з Росії також.

Сміливіше популяризуймо російськомовні «пісні-криголами»! Але тут і певна гнучкість необхідна. Схема така: представники громадськості пропонують директору якоїсь там школи... на Одещині чи під Херсоном використати для виховного процесу революційне: «Мы — солдаты Степана Бандеры. Что фашисты нам, что москали. Ничего нет сильней нашей веры И любимей родимой земли!» (Олександр Бившев).

Не кожен директор на таке погодиться. Це ж неабияке новаторство! Тоді можна запропонувати альтернативу: давні і вже відомі загалу «Лента за лентою» або «Мій друже Ковалю». І Конституція не порушується, і вибір за педагогами. Можна зробити наголос на компромісній двомовності:

Мы идем на врагов, смерти

в жерло.

Пусть погибнем за рiдну свою.

Україна — вона ще не вмерла!

I до зустрiчi, хлопці, в раю!

Це так важливо: і ворога перемогти, і Конституцію не порушувати.

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: