Про «новий велосипед» для вітчизняної енергетики

Нині в Україні значною мірою продовжує працювати пострадянська модель енергетики, якій властиві хаотичність і відсутність стратегічного бачення. За видобування, зберігання й транспорт газу відповідають одні відомства, а за генерування й постачання електрики — інші. І хоча державну політику в енергетичній сфері визначає Кабінет Міністрів, окремі відомства, які перебувають в його підпорядкуванні, часто поводяться як удільні князівства. При цьому кожне має свої внутрішні проблеми, які набагато ефективніше можна було б вирішувати через координацію спільних зусиль.

У травні-серпні 2020 року новостворене в результаті анбандлінгу НАК «Нафтогаз України» підприємство ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» (ОГТСУ) оголосило вісім тендерів на розробку техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО), що передбачають мільярдні капітальні вкладення у реконструкцію компресорних станцій. Станції не лише забезпечують транспортування енергоносіїв, але й самі є потужними споживачами енергії. Завдання на розробку ТЕО містять вимоги щодо визначення оптимального варіанту оснащення газоперекачувальних агрегатів газотурбінним та електроприводом, за кращим техніко-економічними показниками. З точки зору ОГТСУ задача потрібна й раціональна, але чи співпадає вона з суспільними та державними інтересами?

В Україні існує надлишок електроенергії власного виробництва — нещодавно ЗМІ повідомляли про зупинки окремих блоків на АЕС. Споживання електроенергії падає в результаті впровадження енергозберігаючих технологій та сповільнення темпів росту економіки. Попри це постійно вводяться нові електрогенеруючі потужності. Водночас газ на світових ринках дешевшає, що призводить до зменшення маржинальності вітчизняних газодобувних компаній, і як наслідок — до зменшення об’ємів видобування. Так протягом останніх років спостерігається суттєвий спад об’ємів газовидобутку в АТ «Укргазвидобування». З іншої сторони, економіка відчуває нестачу природного газу вітчизняного видобутку.

Чи виправдано за таких умов здійснювати масштабні інвестиції в реконструкцію газотранспортної системи без врахування факторів електроенергетики? Єдиної відповіді немає, адже кожен конкретний випадок потребує всебічного аналізу. Не викликає сумніву лише те, що при розробці подібних ТЕО не можна керуватися винятково корпоративними інтересами. Необхідний комплексний підхід, який дозволить знайти оптимальний варіант — доцільний і ефективний для паливно-енергетичного комплексу і держави в цілому. Можливо, на деяких компресорних станціях доцільно застосувати електроприводи, не зважаючи на результати ТЕО.

Це лише один з багатьох прикладів, який однак висвітлює важливу тенденцію. Враховуючи виняткове значення галузі для сталого розвитку держави, видається необхідною розробка в найближчій перспективі нової національної енергетичної доктрини, яка б відповідала сучасним вимогам та враховувала загальний баланс всіх присутніх на ринку енергоносіїв. Переконаний, за наявності відповідної політичної волі значення такого кроку для економіки може бути співмірним з впровадженням Державної комісії з електрифікації 1920 р. (Плану ГОЕЛРО). Слід зазначити, що всі попередні стратегії розвитку енергетики розроблялися в інших умовах, які суттєво відрізнялися від сьогоднішніх.

Специфіка українських реалій ставить нас перед необхідністю «винаходити велосипед». Знайти готові зразки для наслідування за кордоном навряд чи можливо — єдиного протоколу «лікування галузі», на жаль, не існує. Завдання таких масштабів безумовно є прерогативою державних аналітиків, науковців НАН України і галузевих академій наук. Однак не варто нехтувати й досвідом інших організацій, які працюють в енергетичній галузі.

Вважаю, що ефективна енергетична доктрина неможлива без врахування наступних факторів.

Енергоносії:

• рекордний обвал цін на енергоносії на світових ринках;

• значне недозавантаження газотранспортної системи України;

• критична зношеність основних фондів енергетичних об’єктів;

• демонтаж газопроводів в РФ в транзитному коридорі Росія-Україна-Європа;

• зниження інвестиційної привабливості об’єктів енергетики;

• залучення у виробництві та транспортуванні енергоносіїв складних цифрових систем управління, які є привабливими мішенями для кібератак і без належного захисту можуть стати причиною технологічного колапсу.

Електроенергія:

• надлишок електрогенеруючих потужностей за нестачі необхідних балансуючих потужностей;

• відсутність великих споживачів електроенергії в південних регіонах України, де працюють дві атомні електростанції і велика кількість нововведених в експлуатацію об’єктів відновлюваної енергетики;

• проблема утилізації ядерного палива та сонячних панелей;

• малий притік води для ГЕС, пов’язаний із обмеженими ресурсами атмосферної вологи;

• процес відокремлення України від енергосистеми РФ.

Відновлювальна енергетика:

• інвестиційний бум у відновлюваній енергетиці;

• надмірна дохідність «зеленого тарифу»;

• світові процеси декарбонізації енергетики, пов’язані зі змінами клімату (глобальне потепління);

• тренд на використання електромобілів;

• відсутність технології потужних акумуляторів електричної енергії (на противагу наявним можливостям, зокрема в Україні, для зберігання великих об’ємів природного газу в підземних сховищах);

• розвиток водневої енергетики.

Глобальний рівень:

• вплив пандемії та пов’язаної економічної турбулентності;

• фінансово-економічні складності;

• міграційні й демографічні процеси;

• геополітична ситуація.

Розробка нової енергетичної доктрини покликана забезпечити енергетичну незалежність України, надійність енергозабезпечення споживачів й оптимальне використання бюджетних та інвестиційних коштів. Крім того, вона повинна підвищити привабливість енергетичних об’єктів для потенційних інвесторів та знизити техногенне навантаження на екологічне середовище. Стратегічна мета — мультиплікативний ефект для економіки в цілому.

Переконаний, що енергетикою держави слід управляти з єдиного штабу, з одного диспетчерського пункту, який має у своєму розпорядженні інструменти впливу на весь енергетичний баланс, усі наявні і потенційно можливі джерела енергії. Зрозуміло, що для реалізації описаних задумів потрібні значні зміни в нормативно-правовому середовищі і законодавчій базі. Для своєї реалізації прогресивні ідеї потребують ініціативних провідників, креативних спеціалістів своєї справи. Галузевий бізнес має низку ідей, необхідний досвід та бажання взяти участь в розробці такої доктрини.