Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Про один літературний музей Полтавщини

або Поїздка у Верхню Мануйлівку
13 вересня, 2018 - 19:58

Подорож у Верхню Мануйлівку з Києва може перетворитися на справжню пригоду, якщо у вас немає особистого автотранспорту. Тим цікавішою вона мені здалася. Із райцентру — Козельщини до Мануйлівки йде маршрут лише раз на тиждень. Тому зручніше діставатися із Кременчука. З автовокзалу цього наддніпрянського міста йдуть два маршрути: о 4.55 і об 11.45. Я вибрав перший, аби залишити час для маневру і не помилився: на автостанції сказали, що в рейс вона вирушати не буде...

На маршруті Кременчук — Полтава я доїхав до т.з. Потоцького мосту (Потоки — на рідкість благополучне село, на його території, зокрема, працює птахофабрика і функціонують оздоровчі табори). Від моста треба їхати убік Йосипівки і Дяченок, через них лежить дорога до Верхньої Мануйлівки. Машин на цій дорозі небагато, тим більше рано вранці. За Дяченками постарайтеся не пропустити поворот (покажчик на Мануйлівку відсутній), а то доведеться повертатися. Від траси до музею більше двох кілометрів. Цей відрізок я проїхав у машині чоловіка директорки музею Любові Олександрівни, що зустрів мене. Не перевелися добрі люди на світі! Спасибі їм велике! Ось, нарешті я дістався мети!

Музей Горького було відкрито до 25-річчя з дня смерті письменника — 1961 року, будівля спеціально була для нього побудована. Перший же мануйлівський музей літератора з’явився ще в 30-і, в 1939 році йому надали статус державного, під час Другої світової війни його було зруйновано фашистами. Після війни деякий час експозиція розміщувалася в двох залах сільської бібліотеки.

З Верхньою Мануйлівкою багато що пов’язане в житті Горького. Вперше він приїхав сюди 10 травня 1897 року, отримавши запрошення поміщиці Олександри Андріївни Орловської, з якою познайомився під час відпочинку в Алупці. Його тодішній візит до Криму був викликаний погіршенням здоров’я. Відомо, що в дев’ятнадцятирічному віці Горький зробив спробу самогубства в Казані. Скривавленого хлопця з простріляною легенею врятував сторож-татарин Мустафа Юнусов, який своєчасно викликав поліцію і разом з нею доправив його до лікарні. З того часу легені часто непокоїли письменника.

Повертаючись до теми перебування Горького в Мануйлівці, слід нагадати, що саме тут він пізнав радість батьківства. 27 липня 1897 року з’явився на світ його син Максим. Сучасники згадували про нього, як про людину, що любить розкішне життя і автомобілі. Одним із захоплень Максима Пєшкова був живопис, кажуть, що Горький навіть збирався видати альбом його малюнків. Так сталося, що Олексій Максимович пережив свого первістка. Про причини загадкової смерті Максима Пєшкова досі продовжують сперечатися історики. Як би там не було, але це вже не має безпосереднього відношення до Мануйлівки.

«Добре в цій Мануйлівці, дуже добре... Тихо, мирно, трішки сумно, — писав Горький А.П. Чехову в середині червня 1900 р., — і трішки ніяково, дивно бачити людей, які зовсім не говорять про літературу, театр і про все «прекрасне та високе», до чого їм зовсім немає діла». В іншому, більш пізньому листі тому ж адресатові письменник розповідає про мануйлівський відпочинок: «На свята я з компанією мужиків вирушаю зранку до лісу на Псел і там провожу з ними цілий день. Співаємо пісні, варимо кашу, випиваємо помалу і розмовляємо про всяку всячину...». Тут же він дає ще одну позитивну характеристику мануйлівським селянам: «Мужики тут хороші, грамотні, з почуттям власної гідності...» У Мануйлівці Горький почув і полюбив українські пісні, особливо йому подобалися «Засвіт встали козаченьки...», «Гарбуз білий качається...» і написана Данилом Крижанівським на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий...». З творчістю Кобзаря письменник познайомився щев Казані, його вірші він читав в оригіналі і жителям Мануйлівки з книги, яку дав йому тутешній вчитель Самойленко. Взагалі його дуже захоплювала українська література: Квітка-Основ’яненко, Котляревський, Гулак-Артемовський. Знайомив він мануйлівців і з творами російських письменників. У одному зі згаданих листів А.П. Чехову Горький писав, як він з місцевими мужиками плакав над його повістю «В овраге».

Письменник також пишався любительським театром, який було створено в Мануйлівці за його ініціативою. У ньому ставили п’єси українських драматургів, акторами в більшості своїй були місцеві селяни. У виставі «Мартин Боруля» з’явився на сцені і сам Горький.

Письменник організував жіночу і чоловічу недільні школи, сільським вчителям він допомагав приймати іспити.

На Полтавщині Горький працював над оповіданнями: «Мальва», «Супруги Орловы», «В степи», «Бывшие люди», над повестью «Трое», начал писать роман «Фома Гордеев». Окремо стоїть нарис на українську тематику «Ярмарка в Голтве». Цю колоритну етнографічну замальовку, пронизану м’яким гумором і ліризмом, високо оцінили Лев Толстой і Чехов. Зараз нерідко докоряють Горькому за те, що він в листі до Олекси Слісаренка не дав згоди на переклад свого не найкращого роману «Мать» «на украинское наречие». Його здивував «той факт, що люди, ставлячи перед собою одну і ту саму мету, не лише стверджують відмінність говору — прагнуть зробити говірку «мовою», а й пригноблюють тих великоросів, які опинилися меншістю у сфері цієї говірки». Дійсно, певний шовінізм письменникові був притаманний. Але в той же час слід пригадати, що раніше, 1911 року, Горький дав позитивну оцінку перекладу свого «Ярмарку в Голтві», виконаному Михайлом Даньком: «Прочитав я цю річ, і мені здалося, що українською мовою вона звучить краще, музичніше, — писав він перекладачеві. — З дивною ясністю пригадав свої поїздки по ярмарках Полтави, постаті і обличчя добрих моїх знайомих з Мануйлівки, Омельника, Манжелії». До речі, рушник, куплений Горьким на голтвинскому ярмарку, зараз є одним їх найцінніших експонатів верхнемануйлівського музею, кожен із залів якого присвячений певному періоду життя письменника.

Зараз музей відвідують не так часто, він знавав кращі часи, коли туристичні групи приїжджали сюди одна за одною, були делегації з тодішніх НДР і Чехословаччини. Нині масовий інтерес до творчості російського класика значно знизився, статус засновника літератури соцреалізму, що закріпився за Горьким у масовій свідомості, також не додає йому популярності. Але все ж таки талант письменника незаперечний, свідченням цього є хоча б його драми: «На дне», «Дети солнца», «Васса Железнова», автобіографічна трилогія «Детство», «В людях», «Мои университеты», оповідання «О первой любви», «Отшельник», «Рассказ о безответной любви», «Рождение человека», «Ледоход», «Страсти-мордасти», «Легкий человек», низка спогадів (чого вартує лише проникливий нарис про М. Коцюбинського!) та інші твори (до їх числа належить і маленький шедевр на українську тематику «Ярмарок у Голтві»). Книжки Горького здобули високу оцінку Джека Лондона і Ромена Роллана, Кнута Гамсуна і Сельми Лагерлеф, Томаса Манна і Стефана Цвейга, Ліона Фейхтвангера і Герхарта Гауптмана... З цим необхідно буде рахуватися прибічникам закриття музею, а такі, на жаль, є.

Як компромісний варіант їм можна було б запропонувати створення на базі музею Горького музею «Літературна Мануйлівка». Адже з цим селом пов’язане також життя Олеся Гончара, який починав тут свою педагогічну діяльність, і Григора Тютюнника, який приїжджав сюди в гості до тещі. Мануйлівку Тютюнник любив більше, ніж рідну Шиловку. Садиба його тещі, Віри Дмитрівни, добре збереглася, як і невеликий флігель, в якому працював письменник. Директор музею Горького Любов Олександрівна люб’язно показала мені цю садибу, розташовану «на лелечому куті» сіла. Лелеки гніздяться прямо поряд з двором покійної Віри Дмитрівни, а неподалік знаходиться левада, що згадується в творах цього видатного українського письменника. Старожили села пам’ятають Григора Михайловича і охоче розповідають про нього. Деякі особисті речі письменника нині експонуються в музеї Горького, якого, до речі, Тютюнник перекладав.

Якщо не боїтеся пригод, любите природу і хочете на власні очі побачити місця, де творили Горький і Григір Тютюнник, вирушайте у Верхню Мануйлівку — гарні враження вам гарантовано!

Костянтин БУРКУТ, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ