Про пам’ятник Кобзареві у селі Станіслав на Херсонщині
Пропоную редакції газети «День» у межах свого популярного історичного веб-проекту «Україна Incognita» вже нинішнього року оголосити народний «зустрічний план» — «Триріччя Тараса Шевченка» (2012—2014) та поступово відновлювати наші знання про Пророка Нової України і збирати про нього маловідомі, а може, й невідомі донині відомості. Важливу думку висловив генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус: розпочинати роботу з упорядкування спадщини Кобзаря потрібно з формування повної бази даних — «з того всього, що зроблено нашим народом з увічнення пам’яті Шевченка, і з оцифрування всього, що написав, намалював Шевченко — всього, що з ним пов’язано». На добрий «почин» пропоную невеличкий внесок моєї покійної мами, Антоніни Гаврилівни (царство їй небесне), — її кореспонденцію, надруковану у віснику таврійського Причорномор’я «Новий день» за 7 березня 1997 року та в сьомому числі літературно-художнього альманаху творчих спілок Херсонщини «Степ» того ж року (заголовки кореспонденції: «Пам’ять про Кобзаря» та «...Свого не цурайтесь»).
Отож наводжу цей текст (у текст внесено деякі скорочення і стилістичні коригування. — Ред.).
«Великого Кобзаря щиро шанують у селі Станіслав Білозерського району. Саме тут було встановлено одне з перших погрудь Тараса Григоровича Шевченка на Херсонщині. Ця подія пов’язана з перебуванням у Станіславі актора Юрія Васильовича Шумського. Голодного 1921 року лиха година закинула його в наше село. Багато сил віддавав Юрій Васильович згуртуванню творчої молоді Станіслава, тут активно діяв драмгурток. Але разом з тим Юрій Васильович мав піднесену мрію вшанувати пам’ять Кобзаря, відкривши в селі пам’ятник.
Станіславці радо сприйняли пропозицію, але почали думати: де взяти кошти на пам’ятник, коли щодня до братської могили на цвинтар несли по кілька померлих? Лютував страшний голод: кожен селянин ламав голову над тим, як прожити день...
Та ніщо не могло зашкодити людям у їхній благородній справі. Вони несли до сільради по фунту-два ячменю, проса, кукурудзи, квасолі — одним словом, хто що мав. І так мало-помалу назбирали два з половиною пуда зерна, на той час це було цінніше за золото. Зерно відвезли до Києва, де й замовили погруддя. Воно було встановлено в центрі села на величному, заввишки в кілька метрів постаменті — пам’ятник було відкрито 8 листопада 1922 року. На лицьовому боці постаменту зображено бандуру, сувій паперу, пензлі, на решті боків — рядки з невмирущих творів Кобзаря.
...Не можу не пригадати такого випадку. 1941 року фашистські поневолювачі увірвалися в село. Вони шматували все, що потрапляло їм під руки. Особливо трощили, розстрілювали бюсти, портрети радянських вождів. Дійшла черга і до пам’ятника Кобзареві. Група селян зі сльозами на очах стояла неподалік і тривожно чекала: що ж зроблять вороги з дорогим усім станіславцям Шевченком?.. Озвірілий фашист наставляє на пам’ятник дуло автомата, ось-ось пролунає черга... Та гучний голос Андрія Миколайовича Шепеля випереджає його: «Що ти робиш? Це ж Шевченко!..»
Фашист, мов очманілий, озирнувся на Шепеля й кілька разів повторив: «Шевченко?.. Шевченко?..» І пішов геть.
У 1980-ті роки погруддя Тараса Шевченка було встановлене перед новою Станіславською середньою школою, але вже на зовсім іншому постаменті... Щороку в шевченківські дні тут людно — проходять свята пам’яті великого сина українського народу.
Антоніна ГОЛОБОРОДЬКО, сількор, вчитель-пенсіонер, с. Станіслав Білозерського району:
Післямова. Хотів би додати до матеріалу мами, що погруддя Тараса Григоровича Шевченка у Станіславі — мабуть, чи не найперше в Україні, встановлене у сільській місцевості. Поки що не можу розгадати кількох загадок та сподіваюся на допомогу шанувальників газети «День» (моя електронна адреса: [email protected]): хто ж автор (автори?) погруддя і первинного постаменту (1922 р.)? Київські чи одеські скульптори? Було б справедливо, якби цю знакову для України реліквію — первозданний пам’ятник (погруддя та постамент) — було відновлено на своєму законному місці неподалік станіславського Будинку культури імені Народного артиста Юрія Васильовича Шумського (1887—1964).
