Якийсь час тому мені довелося послухати лекцію на тему психології ділового спілкування. Лектор, колишній військовослужбовець, відволікшись від теми, поділився своєю думкою про те, що, в принципі, рівень життя в нашій країні значно підвищився. І як основний аргумент навів той факт, що вулицями наших міст роз’їжджає дедалі більше й більше іноземних, дорогих автомобілів.
Лекція не передбачала дискусії, і тому мені довелося промовчати, що кількість іномарок не є критерієм рівня життя. Вони, звісно, помітні, ці машини та їхні господарі. Але в цьому банальному спостереженні не видно інших людей — молодих хлопців, які намагаються знайти роботу, немолодих людей, котрі потребують догляду й турботи і насилу зводять кінці з кінцями, нарешті, тих самих бомжів, які, незважаючи ні на що, є нашими співгромадянами. Усіх їх явно не видно, але вони є.
Про цю думку колишнього політробітника згадую, коли в пресі зустрічаються матеріали, що коментують результати соціологічних опитувань. Деякі дослідники, резюмуючи відповіді своїх респондентів, роблять висновок, що якщо три-п’ять років тому опитувані оцінювали рівень життя досить низько, то тепер — значно вище.
Тенденція начебто симпатична, але чи об’єктивна вона? У цьому є два сумніви. По-перше, чи коректні соціологічні опитування, які проводять хоча б з погляду вибірки? Чи потрапляють до групи опитуваних ті люди, які об’єктивно перебувають за межею бідності й становлять чималий відсоток населення нашої країни? Чи досягає адресне, телефонне, газетне або якесь інше опитування цих громадян?
По-друге, можна припустити, що наші співгромадяни, проживши минулі роки, вимушено навчилися терпінню. Вони, можливо, і чесно відповідають на запитання анкет, але усвідомлено або неусвідомлено знизили планку своїх вимог. Ми з вами звикаємо до скромності нашого гардероба, «молимося» на працездатність своєї застарілої побутової техніки, не зовсім задовольняємо культурні, пізнавальні, спортивні потреби своїх дітей і необхідні потреби стареньких батьків. І все це нас якось не дуже хвилює.
Рівень терпимості наших людей, уміння пристосовуватися практично до будь-яких умов життя схожі на «лежачу вісімку» в математиці — нескінченність. Проте коректний соціолог не повинен уподібнюватися математику (за всією поваги до представників точних наук), і під час інтерпретації результатів своїх досліджень йому доречно робити поправку на час, місце і динаміку стану соціуму. І не тільки усвідомлюючи це як дослідник, а й надаючи необхідні пояснення та коментарі власне самому соціуму.






