Про зло, створене штучно

Велика соціалістична революція, так називали її комуністичні лідери, принесла нашому роду і, гадаю, всім іншим простим людям труднощі в житті, горе й нищення роду. Вона зробила безлад у веденні господарювання, голод і злидні, суперечки між людьми. Породила ненависть, бо більшовики зі своєю нелюдською теорією побудови нового ладу пропагували ворожнечу, підозрілість, несправедливі доноси, що вели до нищення незгодних жити в підкоренні. Більшовики розвалили дружні християнські відносини і на селі, і в місті. Своєю боротьбою з християнством вони породили ненависть між простими трудягами.

У нашому роду в родині Клима Снитька вони знищили сім’ю з 11    людей. Одних знищили через голод у війну, іншим створили нестерпні умови життя. З 11 осіб залишилися жити Векла, Килина, Катерина та Павло. Жили вони неймовірно тяжко. Через непосильну працю Павло став інвалідом ІІ групи перед Другою світовою війною. А тут ще й комуністичний режим розв’язав нову війну з метою завоювання світу. Забрали з роду на війну Ялового Петра і змусили виживати його дружину Катерину з дочками Надею та Раєю. У другій сім’ї забрали на більшовицьку бійню Сьомича Петра, залишивши його дружину Веклу з трьома дітьми — Галею, Іваном та Миколою. Дружини обох чоловіків — це доньки Клима.

Розбрелися всі між людьми. Батьки дітей загинули в м’ясорубці двох світових диктаторів — Сталіна і Гітлера. Після війни тітка Катерина, щоб якось прогодувати сім’ю, влаштувалася працювати на Дніпродзержинський коксохімічний завод ім. С. Орджонікідзе. Зарплата працівниці бані була невеликою.

Всі ми росли і змінювалися... Я закінчив школу. Потім міський індустріальний технікум, і мене було направлено на роботу на Новоздолбунівський цементний завод. Цей завод лише будувався, і мене влаштували на посаду інженера. Дали зарплату десь 150 крб, я оселився в квартирі в селі Василів, у простій сім’ї Галайдиків. Спав серед інших квартирантів на простенькій старенькій койці. Господар квартири Галайдик знав дев’ять мов і цим пишався. Але я заздрив такому поліглоту, що міг зрозуміти багато співрозмовників і допомогти спілкуватися різним людям. Він мав доньку Марію з дитиною. Жили важко, тому дочка виїхала до родичів в Чехословаччину. Це було 1956 року. У ті часи жилося всім скрутно... Потім мене забрали до армії. Я служив в авіаполку в командирському екіпажі в місті Сеща. У роті служили воїни різних національностей. І на роботі працював, і в армії служив я чесно. Не було в нас бійок, але слабенька дідівщина була, та завжди я був миротворцем, і завжди знаходив порозуміння, бо люту агресивність треба гасити, а не роздмухувати, як це роблять наші політики. Політики завжди хочуть людей посварити, бо тоді їм краще добиватися своїх цілей.