Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Призабуте дороге ім’я

Володимир Беклемішев — автор першого у світі скульптурного пам’ятника Тарасові Шевченку
21 травня, 2020 - 17:07

Ім’я Володимира Беклемішева належить до тих, про які сучасні українці, либонь, і не чули. А якщо хтось щось знає, то дуже вузьке коло людей, котрі залучені до скульптурного мистецтва.

А тим часом Володимир Беклемішев — автор першого у світі скульптурного пам’ятника Тарасові Шевченку. А якщо точніше, то одразу двох — 1898 і 1899 років.

Одна скульптура була навіть установлена! Причому вперше — в Харкові, в маєтковому саду українського мільйонера Олексія Алчевського. Саме на його прохання та його дружини Христини (визначних українських патріотів) було створено цей пам’ятник.

Уже сам по собі цей факт і все, що з ним пов’язане, засвідчує тісний зв’язок Беклемішева з Україною. Однак усе набагато простіше і розпочинається з того, що українська земля була його Батьківщиною. Адже Володимир Беклемішев, родові коріння якого походять із Росії, народився на Катеринославщині (нині в адміністративних межах Запорізької області) 15 серпня 1861 року. Його дитинство та юність (до 17 років) нерозривні з Харковом, де він навчався у II гімназії (1873 — 1878 рр.) і одночасно в малювальній школі Марії Раєвської-Іванової. Бо саме тоді хлопець глибоко захопився й живописом, чому сприяв гімназійний викладач малювання — художник Дмитро Безпечний та ще одне навчання — в студії українського живописця-пейзажиста Єгора Швейдера.

Харківський період багато важив у житті митця ще й тому, що звідси юнак поніс у світи свою любов до України. Адже місто на той час було одним із центрів української культури. Як відомо, Слобожанщина — край довкола нього, завжди була населена українцями і є українською землею за духом.

1878 року Володимир Беклемішев їде в Петербург і майже десятиліття навчається в Академії мистецтв. Як кращий студент, освіту продовжив в Італії. А повернувшись до столиці Російської імперії, почав викладати в Академії, яку нещодавно закінчив, і, здобувши звання академіка, став її професором. Тут і працював майже все своє життя (1894—1918 рр., помер на початку 1920-го), а ще в 1900—1902-х і 1906—1911-х роках був також ректором цього закладу. Тож про Володимира Беклемішева насамперед слід говорити як про видатного педагога, котрий благословив на служіння мистецтву сотні скульпторів, серед яких були й дуже відомі майстри.

Прикметно і те, що його учнями були й знані українські митці, насамперед Матвій Манізер — автор величних пам’ятників Кобзареві у Харкові й Каневі, та Калень Терещенко із Звенигородщини (Черкащина), котрий уславився добрим десятком пам’ятників Шевченку — зосібна, й тим, що з 1923-го до 1939 року один із них стояв на його могилі в Каневі. А сьогодні, до слова, в Городищі, де на місцевому цукрозаводі було відлито більшість Терещенкових монументів, прикрашають місто дві оригінальні скульптури Кобзаря авторства цього ж незаслужено забутого майстра.

Але саме Володимир Беклемішев, як уже було згадано, вперше серед митців-скульпторів звернувся до образу Тараса. І це не випадково. Адже, крім синівської любові до генія українського народу, він навчався в тому ж закладі, що й молодий художник Шевченко!.. І в Академії ще знайшлися люди, які особисто знали Кобзаря!.. Бо ж не минуло і двадцяти років по його смерті. Яку Великий Українець, як відомо, за фатумом долі, також зустрів у Академії, де мав кімнату-майстерню, в якій мешкав останні роки.

Отже, коридори й класи Академії «дихали» Шевченком, і Беклемішев ніби ходив його слідами... Йому вчувалися кроки... І навіть голос українського Пророка!.. Тож із Шевченком у серці прожив усе своє творче життя. Бо став ще й організатором виставки художніх творів Т. Шевченка в Санкт-Петербурзькій академії мистецтв (1911 р.), членом товариства ім. Т. Шевченка (допомога нужденним митцям, уродженцям Південної Росії), членом журі та учасником конкурсу на проект пам’ятника Тарасові Шевченку для Києва (1909 і 1913 рр.). Але царський уряд так і не дозволив, щоб пам’ятник Поетові постав у столиці України.

І ще один життєвий факт про Володимира Беклемішева, що також навіки «прописує» його з рідною землею!..

Сестра Беклемішева, дружина харківського міщанина Георгія Тихоцького, була матір’ю Ольги Георгіївни Тихоцької, дружини відомого лікаря-академіка, світоча української медичної науки Олександра Богомольця. Чиє ім’я сьогодні носить Київський медичний університет.

А друга небога, Софія Георгіївна, вийшла заміж за Вадима Богомольця, кузена Олександра Богомольця.

Тож нині суща знана українська лікарка та громадська діячка Ольга Богомолець — двоюрідна праправнучка Володимира Беклемішева.

Ось така світла Людина — митець, педагог, патріот. Людина, наскрізь пройнята любов’ю до рідної України, сто років відходу котрої на небеса минуло в січні цього року.

Вічна пам’ять Володимиру Беклемішеву та щира вдячність від нас за те, що першим увічнив образ Тараса Шевченка у скульптурі, і за все, що зробив для любої Вітчизни та її народу.

Ольга ОСИПЕНКО, старший науковий співробітник Музею-відділу родини Симиренків Черкаського обласного краєзнавчого музею с. Мліїв, Черкаська обл.
Газета: 
Рубрика: