Реформування охорони здоров’я

Вельмишановна редакціє газети «День»!

Ваша газета є найбільш інтелектуальною і поважною в країні. Україна по праву може пишатися таким ерудованим та якісним виданням, як «День».

З огляду на актуальність теми, яка знайшла помітне місце на сторінках «Дня», надсилаю матеріал.

Реформуванню охорони здоров’я в Україні, як відомо, уже майже два роки. Як свідчать медіа, процес пішов. Але здається, немає серйозного наукового обґрунтування. Зокрема, із системних позицій, які визначають доцільність реформування для досягнення основної мети — поліпшення стану здоров’я населення.

Реформування, яке зараз відбувається в галузі охорони здоров’я, очевидно, має вибірково-фрагментарний характер. Тому його краще було б назвати реформою лише лікувально-профілактичної справи, яке із системних позицій має важливе, але не вирішальне значення для досягнення зазначеної мети. Така думка виникає з огляду на те, що вся увага під час реформування охорони здоров’я сконцентрована на змінах медичних функцій лише на індивідуальному рівні медичної допомоги (функції особистої ідентифікації захворювань, лікування і реабілітація хворих, вторинна профілактика з огляду на особистий характер поведінки самого хворого). Саме цим і займаються лікувально-профілактичні заклади, в яких здійснюються реформи.

Але, слід зауважити, хіба можна вважати повноцінним реформування охорони здоров’я, якщо одночасно, так би мовити, за кадром залишається не менш, а може, більш важлива функція охорони здоров’я з первинної профілактики захворювань, яка здійснюється на груповому і соціальному рівнях медичної допомоги. Ідеться про функції санітарно-гігієнічного профілю, які забезпечують медичну допомогу населенню з проблем екогігієни, гігієни праці, шкільної гігієни, гігієни харчування, комунальної гігієни тощо, а також протиепідемічні функції щодо запобігання поширення інфекційних захворювань.

Виникає запитання: чи можна із зазначеним однобоким підходом досягти поставленої мети в поліпшенні стану здоров’я населення? Здається, що не можна, бо залишається поза увагою комплексна взаємодія обох основних функцій медичного обслуговування, що потрібна для забезпечення адекватної реакції медичних закладів на виклики в стані здоров’я населення.

Ігнорування або непомічання цього принципу взаємодії може стати причиною хибних рішень у ході реформування системи охорони здоров’я. І справді, можна спостерігати: що ближче до завершення стає процес реформування, то більше з’являється невпевненості у змінах, безпорадності й тупикових ситуацій. Таке враження залишають публікації, опубліковані у вашій газеті: «День» № 27 від 14 лютого 2013 р. «Пішли у правильному напрямку... І заблукали» і «День» № 198 від 31 жовтня 2013 р. «Хто заплатить?». Тому вибіркове запровадження чи то сімейної медицини, чи то обов’язкового державного медичного страхування потребує більш виваженого та глибокого системного обґрунтування, очевидний брак якого спостерігаємо.

Особливу увагу під час реформування доцільно звернути на забезпечення взаємодії двох основних функцій охорони здоров’я, що здійснюються медичними закладами лікувально-профілактичного і санітарно-епідеміологічного профілю. Звичайно, слід пам’ятати при цьому, що функції охорони здоров’я не є простими, а взаємопов’язаними, тож ефект від них має неоднозначний, інтегральний характер. Відповідна наука з організації охорони здоров’я повинна бути готовою до цього.