Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Рекорд заради життя

Ужгородці — про благодійність і турботу про здоров’я
29 липня, 2021 - 20:51

Цей тиждень для ужгородців розпочався з гарної новини: містянам та гостям обласного центру вдалося встановити рекорд України за кількістю людей, які утворили живий ланцюг. У соцмережах його назвали «ланцюгом добра», адже кожен з учасників також пожертвував певну суму грошей для Павла Мотички, хлопчика, який бореться з генетичним захворюванням СМА.

Олександр ЛЯХIН, волонтер, приватний підприємець:

— Надзвичайно радію, що нам вдалося встановити та зареєструвати справжній рекорд заради життя: тисячі ужгородців згуртувались навколо порятунку маленького Павлика з Синевира, у якого діагностували СМА*. Цієї неділі на набережних 2437 людей взялися за руки, утворивши найдовший в Україні живий ланцюг. Упродовж заходу вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень на лікування хлопчика. Надзвичайно тішить масштабність, прийшла сила-силенна людей, більше, аніж на різні розважальні заходи. А ще радує те, що нашу благодійну естафету цього ж дня зголосилося перебрати Мукачево. Уже 24 серпня вони спробують побити наш рекорд по кількості людей у живому ланцюгу і також організують збір коштів для Павлика. Щодо поганого, то засмучують багато ситуацій, однак я не дозволяю собі концентрувати увагу на негативі. Головне, аби ми усі були живі та здорові, решта проблем вирішуються з часом.     

Тетяна ЛIТЕРАТI, журналістка, авторка проєкту «Втрачений Ужгород»:

— Спершу про хороше — його в моєму житті завжди більше. Моя сім’я нарешті завершила квартирний ремонт, який тривав 4 місяці — тепер ми знаємо всі нюанси побілки, укладання паркету і монтажу труб. А ще завдяки виграному гранту Українського культурного фонду сайт «Про Захід», де я працюю, почав реалізацію дуже класного проєкту «Втрачений Ужгород відеоверсія», тож усе літо у нас проходить у цікавенних зйомках з театралізованими перевтіленнями. А що погане? Нити не буду, бо життя — прекрасне! З поганого згадаю лише те, що цього року я ще не виїжджала за межі Закарпаття, а так хочеться нарешті хоч трошки кудись помандрувати...

Таміла ГОЛОВАЦЬКА, тренер-реабілітог:

— Мене, як тренера, а особливо тренера-реабілітолога дуже тішить, що останнім часом люди почали більше дбати про своє здоров’я. І тепер ідуть до тренажерного залу не лише за красою свого тіла, а також, часто першочергово, саме за здоров’ям. У нас починає вимальовуватись культура піклування про себе, про своє здоров’я і любов до себе. Це дуже важливо, адже зі здоров’я і щастя кожної окремої людини складається благополуччя людства. Також мені дуже цінно, що в наш час можна змінити своє життя докорінно будь-коли. Головне тут — бажання. Спочатку уявляєш, далі мрієш, потім ставиш мету. Починаєш її втілювати і ось: твоя мрія — вже твоя реальність. От так я нещодавно зрозуміла, що мрію працювати з людьми. Крутила-вертіла цю думку, працювала над цією ідеєю. Декілька курсів, вебінарів, сертифікатів — і я тренер в одному з кращих клубів міста. Хоча ще нещодавно всі мене знали, як людину з айті сфери. Тим не менш, попередній досвід роботи дуже стає в пригоді, адже вміти шукати дрібниці і систематизувати отриману інформацію — дуже потрібно і в фітнесі.

Неабияк засмучує проблема твердих побутових відходів, який з кожним днем на планеті стає усе більше. Дуже хочеться, щоб люди більше уваги приділяли мінімізації сміття, і у них була можливість сортувати відходи правильно.

Ольга БЕЦА, журналістка, радіоведуча:

— Про хороше. Літо триває і, як бачимо, Ужгород та й Україна загалом потрохи оговтується від «карантинної» сплячки: відбуваються кіноперегляди під відкритим небом, музичні фестивалі, концерти. Здається, що життя повертається у звичне русло. Люди вакцинуються, подорожують, й у такий спосіб розширюють свій світогляд. А ще український плавець побив олімпійський рекорд. Хіба це може не тішити?

Про погане. Лякає, що епідеміологічна ситуація може погіршитися і що коронавірус знову увірветься в наше життя й принесе чимало горя. Також лякають хаотичні зміни у моєму місті: досі недобудована площа Петефі, ремонт якої розпочали ще наприкінці 2015-го, розриті вулиці, руйнування архітектурної спадщини, зокрема, модерністських будівель міжвоєнного періоду. 

Сергій БРАТАСЮК, колишній боєць 128 ОГШБр, волонтер замку Сент-Міклош у Чинадієві:

— З негативного: незважаючи на усі брехливі обіцянки президентів, війна досі триває. Україна дотепер програє інформаційну війну Росії, іде засилля російських блогерів,  на яких «підсідає» наша молодь, і вони вже не сприймають Росію, як ворога. На відміну від попередніх років, відкриваються російські сайти. З позитиву: більшість хлопців, що повернулися з війни, себе не втратили. Вони знаходять себе у різних сферах діяльності, дуже активні. Найкраще влилися у мирне життя ті, хто має діяльність, пов’язану з мистецтвом та творчістю. Ще я отримую неабияке задоволення від можливості проживати поряд зі старовинною фортецею, де я є волонтером. Своїми руками ми щодня відновлюємо пошкодження. Тільки зберігаючи історію ми можемо творити майбутнє.

Про те, як допомогти Павлу Мотичці можна прочитати за посиланням: https://www.facebook. com/groups/795421884538684.

Реквізити для фінансової допомоги: 5168757408046045 (UAH) Мотичка Марія (мама).

Вікторія ЖУЙКО, Ужгород
Газета: 
Рубрика: