Сергій Литвиненко у Львові

До геніальних українських митців, які зазнали гонінь від польської та більшовицької влади і яким довелося шукати прихистку на чужині, належить український скульптор і художник Сергій Литвиненко (1899 — 1964).

На жаль, в Енциклопедії сучасної України ми не знайшли жодного слова про монументальні твори Литвиненка, і насамперед на Львівщині. Тому опишемо їх такими, якими їх бачили в 1930-х роках мешканці мого рідного села Черниляви, що біля Яворова і за 60 кілометрів від Львова.

МОНУМЕНТАЛЬНІ ТВОРИ НА ЛЬВІВЩИНІ

28 травня 1933 року, в 17-ту річницю смерті Івана Франка, на Личаківському цвинтарі у Львові в умовах польського панування відбулося всенародне відкриття пам’ятника-монумента на могилі Івана Франка. До Львова прибули численні делегації з усіх міст та сіл Галичини, із Волині, Закарпаття, навіть із Канади. Покладання величезної кількості вінків тривало півтори години. Відкриття пам’ятника відбулося під спів численних хорів «Просвіти», в тому числі й хору «Просвіти» із Яворова. Це була непересічна подія в житті українців Західної України.

Пам’ятник створив за народні пожертви Сергій Литвиненко. На посвяту пам’ятника до Львова приїздили із Черниляви діячки Союзу українок Настя Ядлось, Катерина Котовська, Катерина Федунь, Катерина Турко, Пелагія Лисак у складі яворівської спільноти Союзу українок.

Постать бронзового Каменяра, котрий розбиває скелю, скульптор ліпив зі свого учня Миколи Сагайдаківського — хлопця високого на зріст і атлетичної статури. 1931 року Литвиненко створив скульптурний портрет Сагайдаківського, котрий навчався за сприяння Литвиненка спочатку в Краківській, а пізніше у Варшавській академії мистецтв.

До Зелених свят 1938 року на українському цвинтарі в Яворові за участю Сергія Литвиненка було встановлено і освячено величний пам’ятник борцям за волю України — Січовим стрільцям.

Для збору коштів на пам’ятник полеглим за волю України на яворівському цвинтарі крайове товариство «Просвіта» у Львові випустило поштову листівку вартістю в один злотий із зображенням макета майбутнього пам’ятника Січовим стрільцям разом зі скульптором Литвиненком.

Ця поштівка розповсюджувалася серед гімназійної молоді, студентів, членів різноманітних товариств та організацій міст та сіл Львівщини. Філія Львівського товариства «Охорони воєнних могил», заснована 1929 року, опікувалася могилами полеглих у визвольній війні і збирала добровільні внески на спорудження пам’ятника в Яворові. Кошти пам’ятника склали понад п’ять тисяч злотих.

У самому лише Яворівському повіті в ті часи діяло понад 300 товариств та організацій — з нагоди велелюдного відкриття пам’ятника Січовим стрільцям до Яворова прибули делегації різноманітних молодіжних товариств з вінками й квітами із різних сіл та містечок тодішнього Яворівського повіту, а також численні гості зі Львова й повітових міст Львівщини, — разом прибуло понад десять тисяч свідомих людей. Духовенство повіту очолював під час посвяти пам’ятника парох храму св. Юра Української греко-католицької церкви — о. Матвій Мокрівський, декан Яворівського деканату. Тут, на цвинтарі, відбулася поминальна молитва. Хор самодіяльних колективів повіту виконав з піднесенням національний Гімн «Ще не вмерла Україна».

Після цього відбулося урочисте народне віче та покладання численних вінків на могили наших героїв. Виступали самодіяльні колективи повіту, які виконали стрілецькі й народні пісні. Виступали й учасники хору яворівської «Просвіти» під орудою Володимира Неділка, а хор чернилявської «Просвіти» заспівав пісню «Заквітчали дівчатонька» на слова і музику Романа Купчинського, хорунжого УСС.

За спогадами Стефанії Різник, скульптор ліпив фігуру Воїна з Теодора Перуна, мешканця Черниляви, котрий був високий на зріст, мав гарну атлетичну статуру. Пізніше став відомим діячем ОУН та УПА.

Польська влада всіляко протидіяла цим акціям, але патріотичний порив серед молоді Яворівщини був настільки потужний, що перешкодити пошануванню Героїв не змогла. Під час німецької окупації яворівці й патріоти Яворівщини не забували вшановувати пам’ять Січових стрільців у Яворові. У ті часи ніхто не чинив цьому жодних перешкод.

У 1946 — 1948 роках агенти НКВД двічі підривали його потайки від людського ока, були відірвані рука і нога воїна. Радянська влада вбивала в пам’яті людей усі спогади про минувшину, викорінювала народні звичаї та обряди. Карали тих, які наважувалися бодай встановлювати синьо-жовтий прапорець на могилах Січових стрільців. Але пам’ятник вистояв до наших днів.

За ідеєю скульптора Сергія Литвиненка, його український воїн, котрий замислився над сплюндрованою долею Неньки-України, коли повстане вільна Україна, повинен підняти свій славетний меч як торжество перемоги над ворогом України.

На монументі борцям за волю України викарбувані слова як послання у майбутнє: «Полеглим Яворівщина // Хоч полягли -// Житимуть у нам’яти // Майбутніх поколінь».

На лівому боці пам’ятника після реставрації 1992 року було відновлено пошкоджені частини пам’ятника і знищений напис «С. Литвиненко. 1938».

Третій монументальний пам’ятник роботи Сергія Литвиненка встановлений на цвинтарі містечка Рава-Руська, що на Львівщині. Пам’ятник завжди заквітчаний. Напис на пам’ятнику: «Полеглим. 1914 — 1920. Тут лежать наші герої, котрі померли, щоб ми жили вільні».

ВІХИ ЖИТТЄПИСУ

Сергій Литвиненко народився 5 жовтня 1899 року в місті Пирятині на Полтавщині. Середню освіту здобув у Лубенській гімназії, яку закінчив 1917 року. Як тільки більшовицька Росія розпочала загарбницьку війну проти України, молодий Литвиненко добровольцем вступив в армію Української Народної Республіки. В 1919 — 1920 роках служив хорунжим у лавах Сірожупанної дивізії Головного отамана Армії УНР Симона Петлюри — мав тоді 20 років.

21 листопада 1920 року армія Петлюри перейшла річку Збруч на територію Польщі, де її було інтерновано (роззброєно) й кинуто у воєнні табори по всій території Польщі. Сергій Литвиненко разом з генералом Армії УНР Олександром Пилькевичем та офіцерами УГА два роки перебував у таборах в Ланцуті та Вадовіцах. У цих таборах перебували вояки УГА із Черниляви, які особисто знали Литвиненка. Від голоду, епідемій і тортур у таборі Домб’є загинуло майже шість тисяч українців.

У 1924 — 1929 роках Литвиненко навчався в Академії мистецтв у Кракові, у класі професора Казімежа Лящека. Студіював кераміку у професора Олександра Трибунного. Успішно закінчив Академію мистецтв і, як обдарований і талановитий студент, вісім разів одержував у нагороду академічні відзнаки. За рекомендацією професора Лящека 1930 року поїхав до Парижа продовжувати навчання у вищих студіях Академії мистецтв Франції. Виставляв свої твори скульптури і живопису в салонах всесвітньовідомого замку французьких королів Тюїльрі.

У середині 1930 року Литвиненко переїхав до Львова і згодом став найвидатнішим скульптором у Західній Україні в міжвоєнний період. У Львівській образотворчій студії професора Сергія Литвиненка навчалися студенти, майбутні скульптори: Яків Чайка, Володимир Сколоздра, Микола Батіг, Микола Сагайдаківський і Теодор Штокало. На замовлення «Просвіти» Литвиненко створив чудовий пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому з ініціативи першого директора львівського Національного музею Іларіона Свенціцького — визначного українського вченого, засновника музею. Його встановили 1935 року біля Національного музею (пізніше Музей українського мистецтва). За визнанням фахівців, це була одна із найкращих робіт митця. 1947 року за наказом радянської влади скульптуру було розтрощено працівниками НКВД.

Перше замовлення у Львові він одержав від Української греко-католицької семінарії на дві скульптури в бронзі святих Кирила й Мефодія (творці слов’янської культури) і пам’ятники великим князям Данилові Галицькому та Володимирові Великому.

1933 року на замовлення «Просвіти» у Львові Литвиненко виготовив чотири скульптурні портрети: молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького та гетьмана України Івана Мазепи. Того ж року скульптор завершує свою геніальну працю над надгробним пам’ятником Іванові Франку, який став найвизначнішим його твором.

Помер 1964 року в Нью-Йорку, тут знайшов вічний спокій.