Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Що в росіян не вийшло, у нас обов’язково вийде!

12 жовтня, 2007 - 00:00

Передвиборну обіцянку БЮТ припинити з 1 січня призов до українського війська виводить з рівноваги політичних опонентів Тимошенко. Переповнившись праведним гнівом, вони демонструють любов до української Вітчизни та піклуються про її обороноздатність. А армія припинить своє існування...

Якщо нашим імовірним противником вважати всіх, хто географічно (геополітично) спроможний вести з нами війну, то з одними ми справимося одними шапками, з іншими ж не справимося ні за яких умов, хоч армійський пуп надірви (все одно що з гармати збити Стелс чи Міг-29). Так що абсолютно очевидно: армію можна істотним чином скоротити. Наприклад, відмовившись від призову юнацтва.

Якщо зробити це в один момент, то виникає питання: що з 1 січня робитимуть командири? — Служити! Організувавши зі свого середовища компактну, висококваліфіковану, високооплачувану, спаяну офіцерською дружбою армію. За історичним рецептом раджу звернутися до історії російської смути початку минулого сторіччя. Тоді найбільш боєздатні полки білої армії стовідсотково формувалися з офіцерів.

У Росії цей досвід залишився незатребуваним (ще за часів Єльцина з пропозицією його використання виступила В. Новодворська), і ось, програли білогвардійці громадянську війну. Адже відомо: що росіянинові добре, то німцеві — смерть. Повертаючи цю відому аксіому й максимально узагальнюючи поняття «німець» (тобто неросіянин, іноземець), отримаємо: «Що в росіян не вийшло, у нас обов’язково вийде».

Євген ЗАРУДНИЙ, Харків
Газета: 
Рубрика: