Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде і матеріально щасливіший!
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Щоб не жити в провінції Російської імперії

До молодих громадян України
31 серпня, 2012 - 00:00
ПОБАЧЕННЯ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Я 85-річна людина, але я певен, що ви, молоді громадяни України, розумієте, яка демагогія приховується за захистом російської мови в Україні. Ви буваєте за межами України і знаєте, яке було б життя у людини, що захотіла б жити в США, Англії, Франції, Німеччині, Іспанії, Італії, у будь-якій цивілізованій країні — і захотіла б ще й стати громадянином і не вивчити державної мови цієї країни. Із такої людини лише посміялися б, і ніякого життя там у неї не було б і поготів!

Але в Україні це не смішно! Це проблема масштабів існування України як самостійної держави. І сягає вона глибоко корінням в історію України. У землі, на якій ми з вами живемо, тисячоліттями ховали наших, хоч би як їх називали історики, але саме наших предків — ніякого історично помітного переселення народів тут не відбувалося. Ця наша земля стала називатися Україною!

На середину ХVII століття українська національна культура була відома Європі, зокрема, через Острозьку та Києво-Могилянську академії, створені відповідно в XVI та XVII століттях. Сюди приїздили здобувати освіту європейці, не кажучи вже про росіян (у XVIII столітті — Ломоносов та інші). А ще XVI столітті у селах і містах України вже були школи для дітей. І була, природно, українська мова — ядро національної культури. Упродовж перебування України у складі Російської імперії — XVIII, ХІХ і ХХ століття — українську мову багатьма імперськими указами утискали й забороняли, її розвиток гальмувався, мова була штучно соціально принижена, іноді її називали «кухонною мовою» або мовою малорозвинених людей.

Стосовно мови і культури Радянський Союз щодо України залишався на позиціях Російської імперії. Пам’ятаю, як у дитячому садку 1970-х років діти глузували із сина мого приятеля через те, що він один-єдиний розмовляв українською, і як цей п’ятирічний малий українець зрадів, коли до садка прийшов його ровесник, який теж на той час знав лише українську. Малий прибіг додому і закричав: «Тату, мама, тепер нас двоє!»

Інтелект України висмоктувався Російською імперією: талановиті діти їхали навчатися до центрів імперії й зазвичай залишалися там назавжди, ставали відомими у світі як російські вчені, письменники, ділові люди. Радянська кадрова політика продовжувала це, розсилаючи молодих українців-випускників вишів України по безмежних просторах Росії та СРСР. Україну заповнювали за державними призначеннями молоді росіяни. Так, внаслідок насильства над українською мовою і зневаги до неї, ставали російськомовними українські наукові та промислові центри. Українська мова вимирала. І тому не що інше, як демагогія — згадки про Швейцарію з її трьома мовами: Швейцарія не була провінцією ніякої імперії! Тут три мови і три національні культури завжди були рівноправними.

І тому прагнення зберегти українську мову й національну культуру не є передвиборчою грою політиків, а є бажанням українців захистити, відродити і продовжити розвиток своєї власної національної культури в найширшому розумінні. До того ж, саме національна мова і національна культура продукують знову-таки національну і водночас дуже суспільну мораль. Зокрема, мораль втрачена нашим «інтернаціональним» суспільством. І саме відсутність моралі призвела до тієї дикунської, грабіжницької приватизації України, до тієї абсурдної соціальної нерівності, яка неможлива і неймовірна для національно свідомих суспільств, таких як, наприклад, польське або чеське. Отож, якщо помре українська мова — помре й Україна!

Згадаймо слова, з якими президент США Джон Кеннеді колись звернувся до громадян США: «Я не запитую вас, що вам може дати Америка! Я запитую вас, що ви, як громадяни Америки, можете дати Америці?»

І якщо ви — ГРОМАДЯНИН України, то, маючи не лише права, а й обов’язки, ви повинні не просто знати нашу державну мову, а й шанувати її, сприяти її подальшому розвитку, говорити нею. Це ваш громадянський обов’язок!

Але що ж це за люди, котрі так зневажають український народ, відмовляють йому в праві боротися за свої національні інтереси, називаючи націонал-фашизмом наші національні інтереси (Корнілов), а не свій російський шовінізм?

Зі свого життєвого досвіду скажу, що в цих людях визначальним є синтез нахабства з невіглаством. Саме ці риси становлять основу нашої «еліти», яка раптом у 1990-ті заволоділа всією Україною, пограбувавши ваших батьків, дідів і прадідів — три покоління, чиєю працею була створена потужна економіка України 1980-х. І ця «еліта» і її влада не діють і ніколи не будуть діяти на користь національних інтересів українського народу. У них свої інтереси...

Дорогі наші онуки і правнуки! Майбутнє Української держави у ваших руках, і залежить воно від того, чи є ви справжніми Громадянами України. Інакше, втративши національну самобутність — сплав мови, культури, моралі, ви житимете, як жили й ми, не у державі, яка є членом демократичної світової спільноти, а в провінції Російської імперії.

Іван ЮРКІВСЬКИЙ, фізик, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ