Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

Скіфські баби в Кіровограді: одна з визначних українських колекцій про лапідаріум тільки мріє

27 лютого, 2014 - 19:27
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Унікальна експозиція древніх скіфських статуй, які тихо руйнуються біля обласного краєзнавчого музею по вулиці Дворцовій, привертає увагу перехожих своєю потойбічною екзотикою. У скульптурах є якась космічна енергетика. У їхніх творців така статуя на кургані символізувала зв’язок землі з небом, а небо у кочівників вважалося священним. Кам’яні скульптури є унікальними творами мистецтва, однією з візитівок України. Однак у Кіровограді такі раритети залишилися без турботливого нагляду.

Кіровоградська колекція скіфської скульптури з шести статуй VI—IV ст. до н. е. — одна з найбільших в Україні. Три з цих древніх автохтонних зразків кам’яної пластики отримані у спадок від першого в місті музею, яким завідував видатний місцевий історик, археолог і етнограф Володимир Миколайович Ястребов (1855—1898). З його іменем взагалі пов’язане відкриття скіфських антропоморфів у степовому Придніпров’ї. Кіровоградське зібрання сьогодні нараховує лише вісім одиниць (одна неолітична антропоморфна стела, шість скіфських статуй і одна середньовічна половецька баба), але за кількістю витворів скіфського кам’яного різьбярства воно може вважатися визначною колекцією.

Це такі скульптури: з червоного граніту, VI ст. до н. е., знайдена К.А.Абертасовим у 1883 році під час розкопок кургану біля села Станішине (тепер — село Сокільники Знам’янського району); з рожевого граніту, VII (?) ст. до н. е., точне місце знахідки невідоме, можливо — Лита могила, або Мельгуновський курган біля села Кучерівка Знам’янського району, 1763 року розкопали за наказом О.П.Мельгунова; рожевого дрібнозернистого граніту, V ст. до н. е., знайдена біля села Куцеволівка (Онуфріївський район) Н.М. Бокій у 1985 році; з гнейсу, VI ст. до н. е., знайдена біля села Ерделівка (тепер — село Леніна Маловисківського району) у 1880 (?) році землевласником Я.Г. Ерделі; червоно-чорного граніту, VI—V ст. до н. е., знайдена у 1964 році О.І. Тереножкіним під час розкопок кургану біля села Медерове Кіровоградського району; рожевий граніт, VI—V ст. до н. е., знайдена у 1989 році В.Ф. Єлісєєвим біля села Інгуло-Кам’янка Новгородківського району.

Як пригадує кандидат історичних наук Микола Тупчієнко, свого часу музейні працівники були проти того, щоб скіфські статуї розміщувати на вулиці під відкритим небом. Проте вони змушені були підкоритися наказу заввідділу ідеології обкому компартії, який наполягав виставити кам’яні унікуми на показ трудовому народу. Головний ідеолог Кіровоградщини навіть пригрозив: або боввани будуть на вулиці, або ваші партквитки у мене на столі. Аргумент на той час був вбивчим, тож довелося виконувати безглузду вказівку.

Скіфи вважали кам’яні скульптури ідолами-оберегами. Боввани з’явилися в українських степах у середині І тис. до н. е. У композиційно-художньому плані вони виконані примітивно. Це доволі дивно для народу, носія високохудожнього скіфського «звіриного стилю», вихованого на контактах із давньогрецьким класичним мистецтвом.

Статуї чоловіків-воїнів зі зброєю виконані з монолітних кам’яних брил, які спершу були грубо обтесані, а потім різцем у низькому рельєфі позначені деталі. У більшості прикладів воїн зображений у шоломі, з нагайкою в руці, підперезаний широким поясом, із мечем, бойовою сокирою. Обов’язковими атрибутами для ранніх статуй були бойовий пояс і масивна нашийна гривна. Як правило, були ще три-чотири предмети — ріг, сагайдак, кинджал-меч.

Сьогодні відкриті та в основному добре вивчені тисячі скіфських поховань. Проте, враховуючи поминально-культовий характер статуй, неможливо пояснити, чому немає переконливих слідів встановлення їх над похованнями скіфів. Єдиної думки серед археологів щодо функціонального призначення скіфських статуй досі немає.

До XVІІ ст. кам’яні баби стояли на всіх помітних в українських степах місцях, на відомих шляхах та їх розгалуженнях. Але в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. ставлення до них кардинально змінилося. Селяни почали використовувати давні статуї як будівельний матеріал, а поміщики — прикрашати ними парки своїх маєтків. Майже всі кам’яні баби були переміщені зі своїх первісних місць. Вони використовувалися як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських спорудах, як стовпи в огорожах, або як точила для сап, сокир та ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей у зображеннях втрачено назавжди.

Археолог Микола Тупчієнко звертає увагу на цікавий факт збігу знахідок ранньоскіфських статуй із районами поширення найбільш видатних курганних поховань. Не виключено, що таке їх розташування пов’язує топографію скіфських племінних об’єднань із місцями, де зосереджувалося суспільне життя, відбувалися поховання померлих, відправлялися релігійні культи, встановлювалися статуї вождів-родоначальників. Микола Петрович зазначає, що, на думку видатного українського археолога О.І. Тереножкіна, кам’яні скульптури були встановлені по периметру скіфської держави і відігравали роль своєрідних охоронців скіфських етнічних земель.

«У 1990 році до Кіровограда приїжджав журналіст американського журналу National Geographic, — пригадує Тупчієнко. — Мета його візиту — сфотографувати скіфські статуї біля нашого краєзнавчого музею. Американка вибрала куцеволівський бовван і попросила вивезти його у степ та встановити на кургані. Я став пояснювати, що коли встановлювали статуї на вулиці біля музею, то вбетонували їх у землю. Тож тепер її треба обкопати і витягнути разом із цим бетоном. А на це піде багато часу, й операція може пошкодити скульптуру. Американка вирішила обмежитися фотографуванням скульптури прямо біля музею. Коло підніжжя баби росла самотня висока стеблина пирію. Фотографу це сподобалося, оскільки трава символізувала степ. Але Ю.В. Болтрик — археолог із Києва, який супроводжував іноземку у поїздці по Україні, прямо перед об’єктивом поспішив вирвати пирій, чим змусив фотографа розсердитися».

Та якщо адміністрація музею попіклувалася про те, щоб ніхто не вкрав експонати з вулиці, то їх не застрахували від малолітніх «художників», які обмальовують скульптури фарбою з балончиків. Потім, під час зняття її агресивними рідинами, руйнується рельєф зображень. Скульптури покриваються лишайником та мохом, поступово розпадаються. Фахівці дійшли висновку, що в цьому винні кислотні промислові викиди. А зміна температур, вітри, опади поступово точать будь-які кам’яні витвори. Та коли їм понад 2,5 тисячі років, процес ерозії набуває вбивчої сили, і не виключено, що через кілька років скульптури нагадуватимуть безформні брили.

Виходом є розміщення статуй у спеціально обладнаному окремому приміщенні — лапідаріумі, де кам’яну пластику можна не лише зберегти, але й безпечно показати її екскурсантам. Однак добрі наміри в Україні — це одне, а їхня реалізація — зовсім інше...

Володимир ПОЛІЩУК, Кіровоград
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments