Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Соромно старцювати

31 липня, 1999 - 00:00

За убогістю ми на другому місці в світі. Одні лише жебраки. Хто просить, хто сидить із простягнутою рукою, хто плаче ридма, хто в смітники постійно заглядає. Й скрізь, куди не піди, не поїдь — скрізь просять. Навіть пенсію — і ту не дають. Нас вважають за дурнів. Кажуть, грошей немає. А в березні, коли Кучма був у Херсоні, нам пенсію дали за вісім днів до його приїзду відразу за три місяці: серпень, вересень, жовтень. Потім зрозуміли, що боятися їм нічого (Кучма своя людина), й знову два місяці не давали жодної копійки.

Кучма обіцяв розрахуватися з пенсіонерами до 1 липня. Сьогодні вже 6.07, а заборгованість по пенсіях — сім місяців. Розрахувалися.

Нам обіцяли збільшити пенсію з 1 липня 1998 року. Потім — із 1 січня, тепер із 1 липня 1999 року. Скільки було слів, а діла ніякого. Й що таке пенсія 37 гривень? Сором один.

Я надсилаю вам лист і не боюся, що мені щось буде. Старцювати соромно й не хочеться, а доводиться. У нашій біді винен Кучма й ті, хто агітує голосувати за нього, краще послухали б, що говорять в електричках про нього, й як його лають.

Любов Іванівна ЖИЛЕНКОВА, пенсіонерка, Херсонська обл., село Олександрівка

Газета: 
Рубрика: