Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Тонкощі гібридної війни

Нехай нам усім допоможе мистецтво переконувати співрозмовника
5 вересня, 2019 - 19:17

Тричі мав можливість переконатися, наскільки ефективно навчилася Росія вести інформаційну війну. Один раз мене «обробляла» жінка середніх років, яка приїхала з так званої ДНР в українську столицю на заробітки. Український філолог, до речі! І вона казала, що виною всьому відміна закону Ківалова-Колісниченка після перемоги Майдану. Не скасували б цей закон, то й Крим залишався б на місці, і на Донбас Гіркін не прийшов би. Вона свято у це вірила! І глибоко засуджувала непродумані дії учасників «державного перевороту». Мовляв, вони там такого начудили... А народ Донбасу тепер розплачується і страждає. То кримчан хоч Росія відразу взяла «під крило», а тут ще попробуй дочекатися, поки вона Донбас до себе візьме... Їй не муляло те, що вона, будучи цілком проросійською, на заробітки чомусь приїхала в українську столицю. Яка на той момент — 2015 року — була на 80% антипутінською. В етнічному сенсі вона біетнор, тобто українка по батькові, росіянка по матері. На українську філологію пішла через те, що конкурс там був менший. Оволоділа мовою непогано, але ж українкою так і не стала.

***

Інша співрозмовниця — також український філолог, але родом із Центральної України. Багато років живе в Одесі. Позитивна в усіх відношеннях: працелюбна, щира, добра. Любить своїх студентів. Але обурється, що українська «насильно насаджується» на Одещині. «Ось ви ж не хочете вчити болгарську? То чому вони повинні вчити українську, коли їм цілком досить своєї та російської? І болгарин, і гагауз, і молдаванин, і українець — всі домовляться між собою завдяки російській. Вони нею вже добре володіють, навіщо їм ще одну вчити?» В її розумінні — українська йде в одному ряду з молдавською, болгарською, албанською, гагаузькою... А над ними усіма — об’єднавча російська. Відповів, що вчив би й болгарську, якби жив у болгарському селі. Але ж і болгарам варто вчити державну мову, раз живуть в Україні! У Болгарії, кажу, ми обоє з вами вчили б болгарську, тут жодного сумніву немає. Але чому Україна і надалі повинна бути якоюсь недодержавою? Не певен, що переконав.

Ще одна мешканка Одеси родом з буджацького україномовного села обурювалася, що їй не дають вставити в гімн рідного села (який вона пише) фразу про Новоросію. «Адже всі знають, що Буджак історично є Новоросією! Якби не Суворов, тут досі була б Туреччина...» До речі, навіть ті пильні люди, які не дали жінці поетично розвернутися, також посилалися на столицю і нові віяння...

Але щось же робити треба! Скажімо, можна було порадити їй занести квіти на цвинтар, де лежать загиблі герої українсько-російської війни. До речі, в усіх трьох українок в запасі був «непробивний» аргумент: у нас проживає понад сто національностей! Дехто казав «сто двадцять» або «сто тридцять». Щоб уже зовсім не було про що говорити. Щоб я заткнувся і присоромлено мовчав.

***

І якщо вже ці люди демонструють настільки проросійські погляди, то чому не поставлять собі запитання: а самі росіяни вчать якутську мову, проживаючи в Якутії? А мову комі, якщо проживають в Республіці Комі? А кумикську в Дагестані? Удмуртську чи карельську теж вивчають стовідсотково і з максимальною старанністю? У Лондоні проживає набагато більше, ніж сто націй. І що, всі говорять російською? Та ні, таки державну англійську мусять вчити... Але ж над такими питаннями просто не замислюються. Бо все російське з їхнього погляду є... абсолютно мудрим і справедливим. Оце і є головна перевага Росії в гібридній війні. Інерція мислення плюс трохи дрівець у «багаття» — час від часу.

Нам же не вистачає рішучості і послідовності. Навіть не  знаємо, з чого почати. Тут хоч би своїх переконати, що на емоціях і на заборонах далеко не заїдеш... Яким би потужним не був тиск одеських освітянських чиновників на батьків, все одно білборди «Одесса говорит по-русски!» подіють на місцевих сильніше. Навіть якщо вивчать українську — з гордістю до скону розмовлятимуть російською. Бо переконані, що правда за ними. А як найтолерантнішій у світі Україні (толерантнішими від нас є хіба що білоруси) переконати своїх же громадян, що ця толерантність може зникнути разом з українською мовою? Що болгари почали вчити рідну мову лише тому, що Україна виборола свою незалежність. Інакше не було б Болграді жодної двомовності, вистачило б з місцевих і російської. Бо саме так хотів Кремль, щоправда, Київ ці плани підступно зруйнував.

***

Лише раз чи два спостерігав, як мешканці Західної України спокійно, без істерик, могли присадити опонентів із зросійщених міст. Один дідусь стояв і довго дивився на збуджений натовп дітей, які приїхали з Харкова. Вони вивантажували рюкзаки, а він сумно так сказав: «Я розумію, що у вас переважає російська... Звісно... так історично склалося... Але чому ВСІ говорять російською? Невже українська у вас повністю заборонена?» Погляд дідуся був настільки сумним, що харківські вчительки мусили якось виправдовуватися. Спокійно говорив дідусь, але ж таки подіяло! А ще науковець зі Львова якось пробував дискутувати: «Ну, добре. У вас проживає сто націй... Розумію, що всі сто мов почути на вулицях нереально. Але ж половину таки чути? Чи ні? Може, хоч чверть? Ну, п’ять-шість мов таки реально звучать? Які саме? Перелічіть, будь-ласка... Нема п’яти? Ну... тоді, може, хоч дві? Який там відсоток української? Половина хоч буде?» Звісно, у відповідь мовчанка і розгубленість. Теж ефективно.

***

Пригадав вірші Розалії Беатріс Шерцер, яка народилася в Чернівцях 1901 року. В родині розмовляли німецькою, але поетеса з любов’ю писала про багатомовність Чернівців: «Чотири мови уживаються вкупі, голублять повітря...» Бо там реально звучали і українська, і румунська, і німецька з ідиш... Було б стільки української в Одесі, як тепер у Чернівцях, то й в інших мов з’явився б шанс. А так... Які мови звучать тепер в окупованому Стаханові? Ото ж бо й воно. Може, хоча б в Алчевську процвітає мультикультуралізм? Чи в Єнакієво заповідничок мов створили, щоб укропів присоромити? Та ні. Все одна й та ж російська. Як і в Сиктивкарі, Йошкар-Олі, Саранську чи в дощенту зросійщеному Петрозаводську. Там за день пошуків я наткнувся лише на одну національну вивіску біля драмтеатру. І навіть ця, бідолашна, єдина вивіска карельською мовою містилася під російським текстом.

***

Так що вибір у нас невеликий: або мобілізуємося, або остаточно здаємо позиції на сході. Можна використати ту обставину, що 73% українців проголосували якщо й не за «нацика», то принаймні, не за «нарваного» русофіла. Навчимося захищати свою позицію за новими схемами. Хай не по-тягнибоківськи, а за якимись європейськими, центристськими лекалами. Можливо, це прив’яже схід як не до Львова, то хоч до Києва. І нехай нам усім допоможе мистецтво переконувати співрозмовника.

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ