Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань.
Михайло Сорока, український політичний діяч, дисидент, член ОУН

«У кожного свої рецепти і поради»

Вінничани про російську агресію, пандемію, втрати... і пошуки нової сили для життя
23 квітня, 2021 - 11:01

Олександр ОКОЛОДЬКО, редактор газети «Життєві обрії» (м. Хмільник), голова ради редакторів друкованих ЗМІ Вінницької області:

— Пандемія, щоденне зростання кількості хворих на Covid-19, зростання смертності серед населення, стягування російських військ до українських кордонів, загроза повномасштабного вторгнення агресора на територію України. Це невеликий перелік того, з чого почався 2021 рік. А для мене особисто він уже затаврувався у серці пекучим болем на все життя. 2 лютого важкий інсульт забрав життя дорогої мені людини, мого батька — Околодька Павла Андрійовича, з яким я був дуже близьким. Для мене батько був взірцем, гідним прикладом для наслідування, надійною підтримкою та порадником. Понад 50 років присвятив журналістиці, 21 рік був редактором газети «Життєві обрії». Удостоєний звання «Заслужений журналіст України». Усе своє життя він служив правді, відстоював інтереси простих людей, намагався допомогти кожному.

4 квітня через шлункову кровотечу передчасно пішов з життя мій друг, голова Уланівської сільської ради, колишній заступник голови Вінницької облдержадміністрації Олександр Крученюк. Наша дружба тривала більше 25 років. Це важка втрата не лише для мене, а для усієї журналістської спільноти Вінниччини, адже коли він був заступником голови ОДА, ініційовані ним престури об’єднували Вінниччину, сприяли обміну досвідом серед різних видань області. Йому вдалося налагодити найкращу за багато років співпрацю між владою та ЗМІ. По собі Олександр Крученюк залишив добрі справи та гарні спогади.

За три місяці цього року багато хмільничан відійшли у небуття. Хмільницька лікарня переповнена хворими на Covid-19. У різній формі цю хворобу перенесли багато моїх друзів та знайомих. Але добре, що в середині квітня захворюваність пішла на спад. Окрім того, в Україні з’явилися вакцина, це вселяє надію на те, що людям вдасться розірвати коло розповсюдження вірусу, здолати його та повернутися до звичного життя.

З робочих моментів не дає заспокоїтися сучасна ситуація: через пандемію та відсутність державної підтримки, 14% друкованих видань в Україні припинили видавництво, ще стільки ж зменшили кількість шпальт та скоротили штати. Всі регіональні друковані видання перебувають на межі виживання. Державним діячам уже сьогодні слід задуматися про підтримку регіональних проукраїнських видань, налагодити їх доставку, сприяти передплаті, докласти максимум зусиль, аби зберегти газети, не допустити в український простір кремлівських пропагандистів, зберегти та захистити інформаційну безпеку України.

Любов ЗАГОРОДНЯ, начальниця відділу інформації та використання документів Державного архіву Вінницької області:

— Про погане не хочеться, але, на жаль, останнім часом це тло, на якому ми пишемо власні картини життя. Погано і страшно, коли хворіють і помирають люди, коли біля кордонів твоєї Батьківщини — ворожа техніка і ворожі вояки. У цій ситуації важливо не зневіритися, не впасти у відчай, а знайти те, що триматиме над усім цим «погано». У кожного свої рецепти і поради.

Добре, що вже весна, і байдуже, що холодна. Добре, що в таку холодну  весну — в каміні вогонь, у чашці теплий чай із висушених мамою трав, що пахнуть літом, а ще книжки (їх у цьому році було особливо багато). А ще одне із тих «добре» — це незаплановані спонтанні поїздки Україною: Одеса, Меджибіж, Східниця, Моршин, Сколе... Чомусь особливо ваблять Карпати. Можливо, тому, що саме там, перед величчю природи — скель, стрімких — аж до неба! — ялиць, сосен, модрин намагаєшся знайти внутрішню рівновагу, відсторонитися бодай на трохи від суєти, забути тривоги, знайти в собі джерело відродження. За кілька днів споглядання тієї краси та намагання розгадати таємницю видимого спокою розумієш, що поїздка справді наповнила тебе силою тих скель і дерев, тим цілющим повітрям, тією волею і красою! І мимохіть згадаєш, як у Ліни Костенко: «Поїдемо поговорити з лісом, а потім можна і з людьми...». Ти повертаєшся до своїх щоденних справ і обов’язків з упевненістю, вірою і з новою силою.

Роман ГРИГОР’ЄВ, директор ГО «Барський міський художній аматорський театр»:

— «Ковідний рік» для Барського МХАТу (міського художнього аматорського театру) став не лише проблемою, а й викликом. Оскільки проведення масових заходів заборонили, нам потрібно було шукати нові шляхи, щоб доносити свою творчість до глядача. І ми знайшли вихід: активно працювати в режимі «онлайн», записувати аудіоконцерти та створювати відеопроєкти. Робота у такому режимі принесла велику користь, адже тепер наш культурний продукт став доступним значно ширшій аудиторії. Люди, які з різних причин не могли потрапити на «офлайн»-заходи театру, тепер можуть у будь-який моменти відкрити YouTube-канал чи фейсбук-сторінку «Барський МХАТ» та переглянути той чи інший концерт або композицію. А охоплення наших відеозаписів у соціальних мережах та кількість переглядів від початку карантину сягнули вже кількох сотень тисяч.

Із вагомих досягнень — була поставлена композиція «Кохання, як воно є» за творами вінницької поетеси Світлани Травневої, у якій зіграли люди з порушенням зору. Ми отримали грант за програмою Європейського Союзу «House of Europe» («Дім Європи») на проєкт «Театру біля мікрофона» і виграли обладнання для мобільної студії звукозапису на суму 3 тисячі євро, що допомогло нам записати три тематичні аудіоконцерти з різножанровими художніми номерами. Цього року подали 3 проєкти до Українського культурного фонду та програми Європейського Союзу «House of Europe». Два проєкти поки перебувають на стадії оцінювання, а один, що є продовженням системної трирічної роботи нашої команди із відродження Барської кераміки, посів 3 місце у ЛОТі «Культурна спадщина» програми УКФ «Інноваційний культурний продукт». Тому «грантовий сезон» Барського МХАТу у 2021 році обіцяє бути насиченим. А за кілька днів будемо зустрічати у Барі піаніста-віртуоза Майка Кауфмана-Портнікова. 24 квітня до Міжнародного дня джазу він дасть концерт у нашому парку від відкритим небом.

Із сумного — у березні цього року вся наша родина перехворіла на коронавірус. У боротьбі з підступною хворобою ми втратили маму, з якою я мав надзвичайно сильний душевний зв’язок. Матуся завжди вболівала та пишалася нашим театром, а зараз спостерігає за нашими успіхами з небес.

Таня ОЛIЙНИК, студентка IV курсу Вінницького державного педагогічного університету, журналістка:

— Складається враження, що пізня весна робить усіх навколо злими й депресивними. За останній тиждень я ніби тільки й те робила, що вислуховувала незгоди кожного друга по черзі, а було, що й кількох одночасно. Навіть у тролейбусі, коли раз забула навушники, почула розмови про війська «рашки» на кордоні й про брудну воду в крані. З тієї самої причини запізнілого тепла перенеслася маленька подорож і залишилися у шафі нові лофери, і з тієї самої причини причині всезагального «депресняка» скасувалося одне свято і звільнилася одна колега.

Хочеться прокричати усім депресивним: «Агов, ну все ж окей! Ваші проблеми не такі глобальні, як здається. Весна точно от-от прийде, гляньте, уже бруньки на деревах буяють. У світі досі існує хороша музика, голосний сміх і яскраві шкарпетки, то хіба можна у цьому світі ось так безжально сумувати?». Як вийду завтра, як прокричу! Головне — до усіх докричатись.

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниччина
Газета: 
Рубрика: