Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Українці нащадки козаків чи кріпаків?

27 серпня, 2010 - 00:00
ЗНАМЕНИТА ІЛЛІНСЬКА ЦЕРКВА В СУБОТОВІ, СПРОЕКТОВАНА Й ЗБУДОВАНА БОГДАНОМ ХМЕЛЬНИЦЬКИМ. У НІЙ ЙОГО СПОЧАТКУ Й ПОХОВАЛИ / ФОТО АВТОРА Й ВАСИЛЯ ДАВИДЕНКА

Якось митрополит Черкаський та Канівський Софроній Української православної церкви (до речі, один з небагатьох справді проукраїнськи налаштованих ієрархів Московського патріархату, який є активним прибічником канонічної автокефалії УПЦ) розповів на черкаському телеканалі «Рось» дивовижну історію. Виявляється, на Чигиринщині прагнула сповідатися дочка священика. До всього, вона хотіла повідомити, де поховано гетьмана Богдана Хмельницького. Ця таємниця передавалася в її родині з роду в рід. Але розповісти її вона могла лише священику. Такою була давня вимога до носія таємниці. Оскільки ніхто з дітей старенької священиком не став, вона вирішила довірити таємницю митрополиту. Тому і просила владику сповідати її. Та він саме тоді не мав на це часу. Тож задовольнився запевненнями дітей старенької, що вона ще не помирає і почекає. Проте невдовзі жіночці стало зовсім зле. Діти благали її повідомити таємницю, запевняючи, що нікому, окрім владики Софронія, її не довірять. Однак та була невблаганною. Померла вона до прибуття владики і забрала таємницю із собою в могилу.

Як припускає митрополит, напевне, нам ще не час її знати. Такої ж думки і завідуючий Суботівським історичним музеєм Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Віктор Гугля. Він переконаний, що віднайдення поховання батька Хмеля зараз спричинило б лише політичні спекуляції. Нація, мовляв, ще не доросла до розуміння його величі і ваги в нашій історії.

Кому пощастило побувати на екскурсіях цього науковця, той, безумовно, на все життя запам’ятав його неймовірно цікаві розповіді про видатного українського гетьмана. Пан Віктор уважає, що Богдана Хмельницького могли поховати де завгодно, навіть в Італії. Та найбільш вірогідною, на його думку, є версія поховання полководця в підземеллях Чигиринської фортеці.

Зараз цей дослідник припускає, що продовжувач державницьких традицій українського народу помер від рани, що відкрилася, хоча на сьогодні офіційною є версія отруєння гетьмана отрутою довготривалої дії, яка спричинила крововилив у мозок. Це могли зробити і поляки, і московіти. Та Віктор Гугля твердить: «Відомство Лавріна Капусти (а саме він опікувався тоді козацькою розвідкою і контррозвідкою) працювало надзвичайно ефективно. Не думаю, щоб воно пропустило отруту, яку подали Хмельницькому».

Однак свого часу Віктор Гугля бачив саме Капусту головним винуватцем трагедії... Він навіть знайшов був дані про якогось Лаврентія Капустіна, який через деякий час після смерті гетьмана придбав у Єрусалимі нерухомість. Між тим, досі не знайдено Богданові скарби, котрі неодмінно мали бути, і золоті монети Хмельницького, які той карбував. Є їхній опис, але немає жодної знайденої. «Чи не за них примарний Капустін розкошував на землі обітованій?» — прозоро натякав дослідник...

Гетьман України помер 6 серпня 1657 року. Це загальновизнаний факт. Проте деякі таємниці його життя не розгадані досі. Приміром, невідомо точно, коли і де він народився, скільки мав дітей. Ми навіть не знаємо достеменно, який вигляд мала ця легендарна особистість. Єдиний опис зовнішності Богдана, який дійшов до наших часів, залишив нам у XVII ст. австрійський посол Альберто да Віміна: «Хмельницький був росту скоріше високого, ніж середнього, і дуже широким у кості». Достовірних зображень гетьмана не збереглося. Орієнтир — єдина чорно-біла гравюра XVII століття голландця Гондіуса, яку нібито писали з його прижиттєвого портрета.

Мені довелося бачити шаблю гетьмана. Можу твердити, що особисто я не зміг би витягти її з піхов. Не вистачило б розмаху руки. А мій зріст — 1 метр 88 сантиметрів. Отже, гетьман був або вищим, або мав довші руки... До речі, Хмельницький був ще й оборуким, тобто однаково володів правою і лівою руками (що трапляється вкрай рідко) і в бою часто бився одночасно двома шаблями.

Траплялися в його житті й містичні випадки. Коли він навчався у Львівському єзуїтському колегіумі, його одного разу підняв смерч, обніс навколо будівлі колегіуму і поставив обережно на місце. Можна лише уявити, яке враження справила ця подія на свідків. Дехто вже тоді був переконаний, що на цю людину чекає дивовижна доля.

Ми, українці, схоже, ще не вповні збагнули роль Богдана Хмельницького в нашій історії. Хоча навряд чи жили б зараз у незалежній державі, якби батько Хмель не підняв свого часу наших предків на боротьбу з поневолювачами. Ми мало знаємо його як людину і не дуже переймаємося цим. Між тим, у 1941—1943 роках у Суботові (офіційній резиденції гетьмана) проводила археологічні розкопки організація «Аненербе», яка діяла під патронатом Генріха Гіммлера і була створена 1935 року для вивчення традицій, історії і спадку арійської раси. Переважно «Аненербе» шукала джерела «особливих знань», тих, які могли б сприяти створенню надлюдини з надсилою і надзнаннями. Для підтвердження теорії про арійців нацисти нишпорили по всьому світу — від Тибету до Африки і Європи. Вони вишукували стародавні манускрипти і рукописи, які містили інформацію з історії, магії, теології. Що шукала «Аненербе» в Суботові? «Гітлеру потрібно було «підвести» під Третій рейх археологічне та ідеологічне підґрунтя, — вважає Віктор Гугля. — Крім усього іншого, «Аненербе» досліджувала психологію людей. Контроль над натовпом потрібен будь-якій владі, а особливо тоталітарній. А от Хмельницький був одним із тих, хто «формував обставини» навколо себе під себе. Завдяки чому? Інтелекту, розвиненій інтуїції, умінню підійти, тобто, вмілому користуванню своїм енергетичним потенціалом...»

А той і справді був колосальним. Приміром, суботівці не поєднувалися кровними узами з жителями навколишніх сіл майже до наших днів, настільки на них вплинули перебування тут Хмельницького і привілеї, надані ним: «Ми ж старі козаки, а то кріпаки!» — говорили вони. Аж до 1914 року село не терпіло, а відтак і не знало царських чиновників, а всі суперечки вирішували мудрі сиві діди. На свято Петра вони збиралися таємно на острові серед Тясмина і обирали гетьмана. Суботівці вірили в повернення Богдана, який подарує їм «Золоту грамоту» на втрачені козацькі привілеї та права. З проголошенням 1918 року гетьманом Павла Скоропадського вони таки отримали грамоту про відновлення козацького стану, але ненадовго.

На жаль, сьогоднішня Україна і суботівці далеко не такі, якими були наші предки, що з піснями ішли за свободу на смерть. Немає у нас і такого лідера, як Богдан Хмельницький. Тож, напевне, життя і смерть видатного українця мали би змусити нас до роздумів і аналізу. Ми повинні замислитися хоча б над тим, хто ми: нащадки козаків чи кріпаків і чого хочемо в цьому житті?

Олександр ВІВЧАРИК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments