Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

«Українці найкращі, їхні очі такі рідні»

Земельна реформа, спорт, нова робота, пенсійне забезпечення — переживання жителів Дніпропетровщини
24 жовтня, 2019 - 16:42

Ольга КОВАЛЕНКО, медичний працівник на пенсії:

— На щастя, горе чи якісь негативні події обминають мій дім та дім моїх рідних. І це добре. Я б поділилася тим, що хвилює особисто мене та що змушує радіти. По-перше, останнім часом мене тримає в напрузі питання землі, а точніше, її продажу. Тривалий час чоловік працював у колгоспі, звідти у нас і земельний наділ, як заведено говорити — пай. Я постійно слідкую за новинами про земельну реформу. Земля — це найдорожче, що у нас зосталося з матеріальних цінностей, і те, що приносить прибуток, адже ми її здаємо в оренду, отримуємо зерно, деякі продукти. І от зараз хвилює ця неясність. Що буде далі? Як вплине реформа на звичайних людей? Слідкую за новинами, та у них кожен гне свою лінію: одні лише негатив, а інші обіцяють золоті гори. Розумію, що потрібен час і зрозумілі роз’яснення фахівців щодо кожного пункту земельної реформи. А зараз нагнітають обстановку. І це не може не хвилювати. Але як би там не було, наша родина ухвалила однозначне рішення — у перші роки жодного клаптика землі продавати не будемо. А там покаже час.

Також жовтень видався для мене багатим на свята. Побувала у Покровському. Село відзначало свій День народження. Було неймовірно: конкурс на найбільший коровай, концерт, різні смаколики, зустріла старих знайомих.

Ще з приємних моментів — сорокова річниця нашого з чоловіком весілля. Так щемно, що в цей день у батьківському домі зібралися найрідніші люди, приїхали діти та онуки. Це, на жаль, трапляється нечасто, у кожного свої родини та клопоти. Для мене добре, коли всі живі та здорові. Дуже хотілося, щоб так було у кожного. Мрію, щоб люди не здригалися від новин про страшні ДТП, злочини, трагедії, природні катаклізми, щоб люди вчилися брати відповідальність на себе, а не покладали надії на інших.

Тетяна АВРАМЕНКО, помічник дизайнера інтер’єрів у приватній компанії:

— Останні декілька місяців для мене особисто — це час змін. Після закінчення дніпровської академії я влаштувалася на першу у своєму житті роботу. Тому зараз моє життя, загалом звички, навантаження змінилися цілковито. Розумієте, нова робота, нові знайомства, обов’язки. Довелося відмовитися від постійних зустрічей з друзями, а перейти на новий етап у житті. І мене це тільки надихає. У компанії, куди я нещодавно влаштувалася, ще не дають надважливих завдань, тільки вливаюся в колектив. Попереду — курси з підвищення професійної майстерності. Ось такий поворот.

Олена КАНОЄВА, логопед навчально-репетиторського центру:

— Мені 54 роки. Як кажуть, передпенсійний вік. І сьогодні мене вже хвилює питання пенсійного забезпечення. Чого чекати мені років через п’ять? Це я говорю від імені багатьох колег. Працювала все життя, а що отримаю в результаті? Чи не влаштує нам влада якийсь пенсійний сюрприз? Чи буде робота після пенсії? Я не сиджу на місці, розумію прекрасно, що країні потрібні зміни в цілому, але хотілося б уже в такому віці бути впевненим у завтрашньому дні.

А загалом мені дуже подобається, що у Дніпрі все змінюється. Я нещодавно повернулася з Канади — гостювала в доньки з зятем. Вони там чотири роки мешкають. Скажу всім відому фразу: добре там, де нас немає. Вони молоді, звикли. Я поподорожувала, відкрила для себе таку далеку країну, як Канада. Все круто! Але з великим задоволенням повернулася в Україну. Я зробила для себе висновок — українці найкращі. Зрозуміло, вони не так відкрито посміхаються, як американці чи європейці, може, не завжди веселі. Але очі їхні такі рідні.

Андрій КАЛIНКIН, голова федерації воркауту Кривого Рога, художник:

— 2010 року я «познайомився» з воркаутом. Відтоді спорт захопив моє життя: змагання, акції, відкриті тренування, виступи. Тепер кожен день пов’язаний з воркаутом, його розвитком, активною молоддю, спортом у рідному місті Кривому Розі. І я не пошкодував про це жодного разу. Хоча ця діяльність може принести як задоволення, перемоги, так і певні проблеми, розчарування. Зараз я не шкодую про свій вибір.

На сьогодні займаюся пошуком фінансування для будівництва інклюзивного воркаут-майданчика для людей з особливими потребами, розширюю лінійку продукції щодо комплексного міського благоустрою, а не лише спортивних майданчиків. Розумію важливість цієї діяльності і не зупинюся на досягнутому.

Крім того, ще я малюю мурали. Стінописи, створені мною, вже прикрашають Кривий Ріг та Дніпро. Нещодавно я завершив мурал на тему всім відомого мультфільму «Як приборкати дракона». Радію, що мої роботи викликають захоплення.

Тетяна СІДЕНКО, Дніпро

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ