Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Українська гордість

16 квітня, 2005 - 00:00

Абсолютно погоджуюсь із думкою Олександри Попелюк («День» від 2 квітня ц.р.) щодо національно-духовного відродження як складової плану дій «Україна — ЄС». Тому що саме це відродження, в авторській інтерпретації, має стати моральним орієнтиром для тієї верхівки влади, яка особисто відповідальна за долю української нації. Плюс — це перспектива стати справжньою цивілізованою країною європейського зразка.

Проте в цьому випадку часто бачимо невідповідність проголошуваних ідей реальному стану речей.

Так, настав час правди і справедливості — поступово «добро перемагає зло»; настав час втілення мрій у життя, як результат тривалого терпіння українців; настав час отримання насолоди від краси довгоочікуваної свободи... Але чи настав час відвертої гордості за себе, за свою націю, за свою країну? Чи ми усвідомили те, за що боролися? Чи наш запал, наша революційна рушійна сила почали згасати, а свою національну ідентичність ми відчули лише на Майдані?

Ні! Навіть із приходом до влади нового Президента, який, поки що, не збирається консолідувати націю навколо однієї держави, із формуванням «нової-старої» політичної еліти, ми не повинні забувати про свій генетично закладений код. Код у серцях мільйонів українців. Код любові до свого народу, до своєї держави, — любові, часто прихованої, до української історії, культури та побуту.

Ті ж шаровари та вишита сорочка — чому ми повинні соромитися свого національного одягу? Невже так важко збагнути, що для нас національний одяг має стати емблемою нації, наша історія — власною гордістю. Бо коли ми усвідомимо, що це — «наше», а «наше» визнаємо національним, тільки тоді ми піднімемо свій авторитет в очах європейської спільноти.

Врешті-решт, ми маємо зрозуміти, що завдяки національно-духовному відродженню ми відкриємо для себе нові стежини з того замкненого простору, в якому зараз перебуваємо. А це можна зробити шляхом допомоги та підтримки одне одного, громадянської солідарності та згуртованості навколо своїх вікових традицій, що й зробить можливим зберегти свою самоідентифікацію при входжені до європейського співтовариства.

Максим ЛІШЕНКО, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments