Шановна «Пошта «Дня»!
Дозвольте викласти свою точку зору на питання: чому реформи в Україні не відбулися і який президент нині є оптимальним.
Я не прихильник жодної з партій, оскільки вважаю, що критерієм істини на цьому етапі є практика. Практика свідчить, — поки що в жодної з партій (за винятком Руху на етапі політичного становлення України) конструктивних дій немає. Думається, що їх не бачить і основна маса неідеологізованого виборчого електорату. Тому на перший план вийдуть особисті професійні якості претендентів у президенти.
Однак хоч би що писали в ЗМІ про кандидатів у президенти, спочатку чітко проглядається лінія політичних уподобань, а вже під цим кутом — критика або схвалення економічних і соціальних процесів, що відбуваються. У такому разі з'ясуймо, що таке реформи?
Реформа — це перехід від одного стану суспільства до іншого, тобто перехідна фаза. Вона складається з трьох основних складових: політичної, економічної і соціальної. Якщо перша складова якось вирішувалася і вирішується, оскільки безпосередньо не пов'язана з другою і третьою, то друга і третя складові викликали в суспільстві неоднозначне сприйняття як спрямованості і методів реформ, так і їхніх проміжних підсумків.
На мій погляд, це сталося з таких причин:
1. Розпад СРСР (точніше — напрацьованого певного економічного ланцюга), будівництво і формування України як самостійної держави практично виключали саму можливість проведення достатніх економічних і соціальних реформ і негайної появи передумов для поліпшення добробуту.
2. Відмова прийняти модель поступової ринкової трансформації економіки і суспільства.
3. Перехід суспільства з одного стану в інший не міг бути здійснюваний лише економічними заходами. Це перехід, трансформація людського мислення, моральності і духовності. А однорідності в українському суспільстві немає.
От і вийшло, що економічне реформування виявилося для одних трагедією, для других — комедією, для третіх — якимось надійним джерелом енергії.
Щоправда, окремі автори публікацій не задумуються над цими причинами і посилаються на досвід і приклад наших сусідів: Польщі, Чехії, Угорщини...
Це несерйозно. Загальної (за часом і стратегією) трансформації в нас із ними і не могло бути. Ці країни давно відбулися як держави. Величезне значення мало те, що економіка цих країн не була так жорстко зав'язана в єдиний механізм, як це було в колишніх пострадянських республіках. А окремі елементи ринкових відносин у цих країнах існували ще на початку 80-х.
Погляньмо на будь-яку пострадянську республіку. У жодній із них немає кардинальної зміни до поліпшення в економічному плані.
Думається, що крім причин, зазначених мною вище (через які не відбулися економічні та соціальні реформи), є ще одна, не менш важлива, — відсутність «українського Бальцеровича», який би заявив: «Я належу до партії господарників» і представив би свою конкретну програму не з погляду ідеологічної чистоти, а з погляду економічної ефективності і здорового глузду. Представив її під авторитет політичного лідера.
Величезна наша помилка полягає в тому, що на хвилі ейфорії незалежності ми не скористалися цим своєчасно. Проте важко в цьому звинувачувати Леоніда Макаровича, оскільки первинний етап — політичного становлення, первинно важливий — відбувся під його началом. А от про роки президентства Л. Кучми (які повинні були проходити під першочерговістю економічного і соціального реформування) вести мову не випадає.
Економічна та соціальна криза і навіть, певною мірою, параліч влади — наш нинішній стан, в якому Україні не дочекатися серйозних інвестицій. І капітал буде втікати, і буде процвітати тіньова економіка. У нинішніх умовах треба виходити з реалій і в корені змінювати ситуацію.
У цих умовах президентом може бути людина з високо інтелектуальними, вольовими і моральними якостями, що володіє, значною мірою, мудрістю і практичним розумом. Тверда за характером, здатна до аварійного реформування, без вивертів і загравань.
Політик, який дасть чітку відповідь на запитання:
а). На яку свою передбачувану команду він розраховує?
б). Як і за рахунок чого нам чекати змін на краще?
Це і буде критерієм істини кандидатів, з-поміж яких найбільш прийнятними на сьогоднішній день, на мій погляд, є Є. Марчук та О. Мороз.
Ось тоді люди, орієнтовані на «національних буржуа», пенсіонери, робітники без роботи, студенти, люди інтелектуальної праці, які найбільш ущемлені і становитимуть вирішальний голос виборчого електорату, зможуть визначитися. Інакше для них модель виборів знову буде базуватися на пошуку найменшого зла. А цього не ми, ні Україна не переживемо.
P.S. Справді необхідно (про що, до речі, казав Є. Марчук), щоб виборці мали інструменти відкликання президента, щоб було створено правове поле. От я і пропоную партіям і фракціям, які їх представляють, терміново внести у ВР пропозицію про створення відповідного механізму в Конституції України.
Олександр КРАВЧУК, Одеса






