Визначний просвітянин Михайло Цегельський

Цього року, сповненого багатьох тривог в Україні, доволі скромно відзначається 150-річний ювілей української «Просвіти». А це ж — джерело духовного українства, оберіг історії та культури України! Так було від початку створення Товариства і так має тривати надалі.

Адже товариство «Просвіта» — громадська організація, створена 1868 року у Львові заради культурного розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

Тож варто згадувати тих, хто стояв біля колиски «Просвіти», чиї життя й діяння здатні надихати сучасників на таке ж самовіддане служіння Україні.

Хочу розповісти про одного з таких корифеїв «Просвіти» — греко-католицького священика Михайла Цегельського. Цей священик — надзвичайно ревний душпастир і видатний громадський діяч — вирізняється ще й тим, що все своє 70-літнє священиче служіння провів на одній-єдиній парафії в тодішній Камінці Струмиловій (нині — м. Кам’янка-Бузька Львівської області). Покидав парафію лише один раз, коли під час Першої світової війни царські російські війська заарештували його і вивезли до Києва. Згодом при першій же нагоді повернувся у свою парафію.

Михайло Цегельський ще студентом був на установчих зборах товариства «Просвіта» 8 грудня 1868 року, а 1892 року виступив ініціатором створення філії цього товариства в Камінці Струмиловій. Уже на перших зборах цієї філії в липні того ж року його обрали головою. Одразу ж виступив з ініціативою побудувати пам’ятник Маркіяну Шашкевичу в селі Підлисся Камінецького повіту.

У підписаній ним заяві закликалося громадськість «поставити на могилі пам’ятник та тим показати, що в нас не загибла вдячна пам’ять про того, хто збудив русинів-галичан до праці на рідній руській ниві» (газета «Діло», 11 липня 1892 р., число 155). Роком пізніше отець Цегельський був серед ініціаторів перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича із цвинтаря в с. Новосілки на Личаківський цвинтар у Львові.

Головою камінецької «Просвіти» о. Цегельський беззмінно залишався до 1927 року, коли, маючи майже 80 років, передав обов’язки голови адвокатові Роману Петрушевичу. Проте під час святкування 60-х роковин «Просвіти» саме він відправив у Львові святкову службу Божу і приймав численні вітання як один з небагатьох живих учасників установчих зборів товариства.

Крім «Просвіти», о. Цегельський був членом-засновником ще багатьох товариств та організацій. Зокрема, був членом-засновником акційної спілки залізниці Львів — Стоянів і там входив до наглядової ради, був членом повітової шкільної ради, належав до дирекції каси задаткової тощо. При цьому був членом відділу повітового в Камінці та міської ради.

За австрійської влади о. Михайло Цегельський переміг на виборах до Галицького сейму, однак віддав мандат своєму заступникові на виборах Володимиру Сінгалевичу, вважаючи, що як парох він зможе зробити для Камінки Струмилової більше, ніж як посол до сейму. А балотувався тому, що на виборах він мав явно більше шансів. (На жаль, тепер щось не видно таких підходів до депутатства.)

До результатів діяльності отця Цегельського, які й сьогодні можуть бачити мешканці міста Кам’янка-Бузька, крім збудованої ним церкви, слід віднести й Народний дім філії товариства «Просвіта». Свій давній задум побудови Народного дому о. М. Цегельський втілив у життя 1911 року. Велична будівля Народного дому була споруджена за проектом відомого архітектора Івана Левинського.

Упродовж 1920—1940-х років о. Михайло Цегельський залишався одним із найвпливовіших людей у Камінці Струмиловій. В його оселі вважали за честь побувати високопоставлені урядовці, люди, відомі далеко за межами Камінки.

Коли, маючи вже понад 90 літ, отець Михайло не міг виконувати повний обсяг священичих обов’язків, йому активно допомагали духовні сотрудники, спочатку о. Євген Дмитрук, а з 1942-го до 1944 року — син о. Ігнатій Цегельський.

Проте і в такому поважному віці о. Михайло Цегельський зберіг силу розуму і був у курсі поступу важливих справ.

Зокрема, в камінецькій історії зафіксовано такий факт: німці, обурені антинімецькими акціями українських партизанів, заарештували як заручників багатьох каміничан і в тому числі церковного «старшого брата» Різника. Робили це за доносами місцевих поляків, які при німцях стали «фольксдойчами». Рознеслася чутка, що заарештованих повезуть до Освєнціма, щоб там знищити.

І ось 96-річний о. Михайло Цегельський пішов до німецького крайс-гавптмана і сміливо й гостро переконав його в тому, що арешт цих безневинних людей може спровокувати рейд вояків УПА на Камінку, в якій німці не мали достатньої воєнної сили. Тож завдяки цій аудієнції німецький зверхник розпорядився відпустити заарештованих, лише висунув умову, щоб вони на якийсь час зникли з терену Камінеччини.

Але цей сміливий крок, мабуть, коштував старенькому отцю Михайлу Цегельському останніх сил, бо через певний час після цього клопотання він відійшов до Господа.

5 квітня 1944 року перестало битися серце цього видатного душпастиря, котрий усе своє земне життя ревно служив Богові та Україні, а в позаземному житті світить яскравим дороговказом для наступних поколінь священиків.

Про життя й діяльність цього священика-патріота можна писати книжки, ставити фільми, а наразі з нагоди 150-річчя «Просвіти» славімо його як видатного просвітянина.