Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Яке воно – столичне життя?

Щороку до Києва переїжджають тисячі українців з регіонів
16 вересня, 2021 - 19:49

Павло ДМИТРУК, працює у сфері IT, переїхав у Київ з Iвано-Франківської області, 24 роки:

— Що хорошого? Зараз я займаюсь трьома цікавими проєктами, один з них веду сам, але при цьому зміг скоротити робочий тиждень до 4 днів. Я працюю на фриланс, тож сам вирішую, коли зайнятись роботою. Планую на осінь кілька мандрівок з друзями на авто, тож можливого карантину не боїмось.

З поганого — не вийшло цього року відпочити закордоном, спочатку не міг вчасно отримати щеплення, потім була важлива робота, а тепер літо закінчилось. Сподіваюсь, осінь буде яскравішою. Але щось вже холодно стає та й ситуація з ковідом напружує, якщо чесно. Почитаєш новини й тішишся, що з дому майже не виходиш.

Лілія ВЕРБНА, студентка-культурологиня, переїхала в Київ з Черкаської області, підпрацьовує баристою, 19 років:

— З хорошим складно. Я працюю по 6 годин майже щодня, а зранку пари в універі. Скули уже зводить, коли посміхаюсь покупцям на роботі. Приходжу додому і падаю з ніг. Це моя перша робота, я можу, як там кажуть, бути фінансово незалежною, але якщо чесно, я просто не можу бути фінансово залежною.

Навчаюсь на відмінно, але на контракті, кілька балів не вистачило при вступі. Я та трохи «підстрелена», яка працює, щоб вчитись на культуролога. В майбутньому хочу закінчити магістратуру з історії та археології та працювати в крутих освітніх проєктах. А поки от нудить від запаху кави.

Якщо чесно, в мене непогана робота, зміни ставлять з розумінням, але я страшно стомлена. Не пам’ятаю, коли була востаннє вдома.

З хорошого в мене віра в те, що все це обов’язково не дарма.

Катерина КОВАЛЬ, проєктна меджерка, приїхала в Київ з Вінницької області, 30 років:

— Я переїхала в Київ десь років так 13 тому, коли вступала до інституту. Я родом з райцентру у Вінницькій області, коли приїхала, говорила суржиком, київські одногрупники швидко перевчили, щоправда, на російську... В мене дитині 7 місяців, дівчинка, і я тільки, коли завагітніла подумала, а як вона буде жити?

Мої мама і батько все життя суржиком говорили, вони фермери, чоловік киянин, теж російською, і я давно звикла. Але світ навколо змінюється. І треба, щоб моя мала говорила українською, так їй буде простіше, от намагаюсь перейти назад, виходить не дуже, самій соромно. Я ж ровесниця незалежності, якось так вийшло.

От це і погане і хороше.

Марина ЛУГОВА, копірайтерка, перебралась в Київ з Волині, 20 років:

— З хорошого? В червні забрала документи з університету, 2 курс філології. Я така щаслива з того. Коли вступала, мріяла бути вчителькою, думала: от класно дітей вчити. А потім на 1 курсі пішла на курси копірайтингу, зібрала портфоліо, от уже рік повноцінно працю на фрілансі, але бувають і масштабні проєкти. З мене мама взяла слово, що я літню сесію здам. Я її склала, напевно, найкраще за 2 роки. Склала, а після того, як нас перевели на 3 курс, пішла і забрала документи. Було весело...

От з цього випливає не дуже хороше: мама досі зі мною майже не говорить. Ну, але я маю хороший заробіток, переїхала з гуртожиток на квартиру і більше не «реферую статті» і не пишу курсові. Вчителям мало платять і дуже багато хочуть. Зраз мені подобається писати і я пишу, а там подивимось, може, довчусь, тільки деінде.

Анастасія КОРОЛЬ, «День»
Газета: 
Рубрика: