Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Загинули заради... ненароджених?

18 травня, 2002 - 00:00


Час невпинно віддаляє нас від історичної дати 9 Травня 1945 року. Те покоління молодих людей, яке зараз вступає у доросле життя, про Другу світову найчастіше знає вже не з вуст своїх батьків, а в основному від учителів, з книжок та фільмів. Їхні знання про цю п’ятирічну криву страду не несуть у собі болю, а емоції, котрі вони переживають, відвідуючи музеї, скоріше віртуальні. Тому їх підхід до того, що означає для сьогодняшньої України Велика Вітчизняна, носить більш прагматичний характер. Те, що вони намагаються для себе винести уроки з цієї війни, схвально. Правда, частіше роблять це всупереч встановленим у суспільстві уявленням. Погляд студента з Хмельницького, який друкує «День», безумовно, спірний — і ми чекаємо від вас відгуків на цю статтю.

«Хто керує сьогоднішнім — керує минулим.
Хто керує минулим — керує майбутнім.»
Дж. Оруел «1984»

Ветерани війни відзначили вже 57-ий День Перемоги. Я ж відзначаю його лише 18-ий раз у своєму житті. Один із моїх прадідів загинув на війні, а тому ця дата є пам’ятною у моїй родині. Проте для мене 9 травня вже не є святом, а лише днем вшанування загиблих. Символи цього дня все ще належать «тому» часові, «тій» епосі, а тому він сприймається як щось радянське, фальшиве. Завдяки державній пропаганді ми ще цілком не усвідомлюємо, що святкуємо цей день тільки із поваги до тих, хто пережив війну. 9 Травня поступово стає святом соціальним, такою собі платою учасникам війни за пережиті негоди. Головним об’єктом уваги цього дня є ветерани, їхні проблеми, важкі долі. Але ж ветерани не вічні. Цікаво, що відбудеться, коли тих, хто пережив війну, не стане?

Для нашої молодої держави такі свята потрібні, але вони повинні символізувати вічне прагнення нації до волі, незламну її міць та силу. Такий день мусив би об’єднувати суспільство, виховувати у ньому повагу до себе. Але це не повинно бути 9 травня, оскільки ми не маємо на нього права. Єдина країна, яка з гордістю може говорити про це свято, — Росія. Завдяки перемозі над фашизмом вона змогла поширити свій вплив практично на всю Євразію, починаючи від Лаосу і закінчуючи Німеччиною, перевершивши одного зі своїх попередників — Монгольську державу. Для українців же ця війна не принесла нічого, окрім розрухи, спустошення, голоду, численних людських жертв, внутрішнього розколу нашої «an emerging nation» — нації, що вічно формується. Ветерани- українці цю війну виграли, Україна її програла.

Саме тому слід очікувати або ж скасування даного свята, або ж перегляду його символьного наповнення. Ставлення до війни поволі, але невпинно змінюється у суспільстві, радісний ореол цього дня зникає, залишаючи за собою лише трагічні факти, розчарування та загострення відносин між поколіннями. Що б там не казали, але цей день принижує українців: нащадки переможців працюють на нащадків переможених. Ветерани билися заради того, щоб ми з вами жили, а не існували. Та їхні мрії справдяться не скоро, і говорити про це навіть не гірко — обурливо!

У нашій історії досить принизливих дат, але ми найбільше мусимо згадувати ті події, які звеличують нас, ставлять нарівні з іншими європейськими націями. Не забуваймо, що свята є важливим компонентом «набору» символів кожної держави, є тим, чому повинна приділятись увага при формуванні державницької свідомості кожного суспільства. У всіх розвинутих державах державницькі символи (герб, гімн, історичні лідери, мова, свята і т.д.) виконують дуже важливу роль, ними оперують при політичних рішеннях, які іноді навіть не є вигідними цим країнам, підривають їхню економічну стабільність, загрожують безпеці. Це можна легко довести на прикладі дій сербів у Косові (регіон, який сам по собі символізує славетну багатостраждальну сербську історію), США — в Афганістані (пояснюється захистом основного надбання країни — демократії), Росії — у Чечні (росіяни керуються ідеєю «Великой России», російського месіанства). Українська влада стоїть перед завданням сформувати свідомість суспільства, націю, і державницькі символи відіграють у цьому величезну роль. Для того, щоб стати великою європейською державою, мусимо по-новому подивитися на нашу історію, відійти від радянських догм. Здається, що влада не проти того, щоб держава стала частиною Європи, через це слід чекати на зміни у ставленні до 9 травня, хоча можу вас запевнити, зміни ці відбудуться ще не скоро.

В. ФЛІНТА, студент 2-го курсу Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України
Газета: 
Рубрика: