Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань.
Михайло Сорока, український політичний діяч, дисидент, член ОУН

Зелена країна. Бути чи забути?

Про нагальні проблеми українського довкілля
23 квітня, 2021 - 11:05

Де ви, достойники Вкраїни
Де вас знайти, де вас узять

Хто без лукавства і гордині
Уміє честь свою тримать

     ...Чи є в команді, яка сьогодні очолює державу, стратегія розвитку країни на найближчі 30—50 років? А на 15— 20 років? Адже виклики, які постають перед людством, потребують нестандартних кроків уже зараз, бо завтра може бути пізно. Я не побоюся сказати, що в нас немає планів порятунку України. Але не потрібно бути великим пророком, щоб побачити, на які глобальні проблеми потрібно реагувати вже сьогодні. Насамперед — екологічні зміни на планеті Земля, проблеми питної води, проблеми зміни клімату та наслідки, до яких це призведе. Проблема відродження вимираючого населення України, проблема здоров’я нації, відродження культурних традицій нашого народу. Одним словом, ХХІ століття поставило перед людством масу нагальних проблем, які потребують негайного розв’язання.

На мою думку, головне, що чекає негайного вирішення, — збереження довкілля та нестача питної води. Зараз, наприклад, у Ефіопії, Судані та інших країнах масово висаджують ліси, щоб зупинити опустелювання території. Це стосується й арабських країн, де на пісках на крапельному зрошенні, на опрісненій морській воді масово проводиться озеленення, щоб зупинити пустельний наступ...

Щоб зупинити наслідки екологічних змін, які спричинені глобальними змінами клімату, в нас потрібно висадити мільйони гектарів лісів по узбережжях рік, схилах, ярах, засаджувати стокові зони і довести заліснення території з нинішніх 10—15% території країни до 30—35%. Що це дасть. Кожне дерево — це природний насос, який підтягує ґрунтові води до поверхні ґрунту, лісова підстилка захищає ґрунт від надмірного пересихання та ерозії. Ліс, виділяючи кисень і поглинаючи вуглекислий газ, запобігає парниковому ефекту. А ще, це сировина для переробки промисловості і невичерпне джерело грибів, ягід, лікарських рослин, прихисток для диких тварин і в решті-решт, це додаткові робочі місця.

Зокрема ліс — один із стовпів енергетичної незалежності країни. Українські чорноземи обіймають приблизно половину території, решта ґрунтів малородючі та еродовані. Для лісу немає великої різниці — це яр, чи пісок, чи суглинок, він жваво росте  на бідних ґрунтах. Якщо порівняти нашу землю з землею тієї ж Скандинавії, побачимо, що дерева в нас ростуть у два-три рази швидше, ніж на півночі. Це значить, що висаджений ліс сьогодні вже за 20 — 30 років матиме господарську цінність, а для відродження природи він буде безцінний.

...Таке враження, що у владі нікого не хвилює питання деградації наших чорноземів, ні для кого не цікава відсутність сівозмін, ніхто не хоче замислитися над проблемами ерозії ґрунтів і над пиловими бурями, які за монокультури, кукурудзи чи сої, можуть бути (і це вже мало місце в минулому році) знищені за лічені дні. Головне, продати землі і гроші перевести в офшори.

Чомусь ніхто не хоче думати про якість їжі, яку споживаємо ми і наші діти... Хіба в нас аграрний сектор сьогодні для людей? Люди — придаток до полів, і що менше їх, то більшу площу можна засіяти трансгенною соєю чи кукурудзою. Подивіться на наші села за десять років — добра половина їх зникне з мапи. Та й навіщо вони? Для чого розвивати на селі переробку, тваринництво, створювати робочі місця? При сучасних технологіях, щоб засіяти, обробити і зібрати врожай на тисячах гектарів, потрібно десяток людей. Решта зайві. Для чого оберігати стародавні кургани на полях, давні городища, історичні ландшафти, якими так багата наша земля. Немає історії — немає народу...

Придивіться до річок: у більшості з них уже розорюються природоохоронні зони, практично знищені заплави, де накопичується волога, яка живить водойми. Навіщо їм болота, які є природними акумуляторами для поповнення річкових вод? Висушать їх або засиплють землею і збудують «висотки». Наші річки й водойми зараз більше нагадують смітник. Де шанобливе ставлення українців до води? Де покарання за масовий підпал очеретів, лісів, органічних решток на полях? Невже ніхто не знає, що інфільтрат, який утворюють смітники, ґрунтові води робить отруйними і не придатними для вживання.

Якби були бодай якісь плани розвитку країни, то для цього потрібно було б зібрати дітей і дати їм завдання написати твір, якою вони хочуть бачити свою Батьківщину в майбутньому, бо їм у ній жити. Для багатьох це був би холодний душ, бо ніхто не хотів би жити в країні — смітнику, країні з отруєними ґрунтами і водоймами, в країні, де кілька десятків сімей олігархів розпоряджаються половиною національного багатства, країні, де їхні батьки і рідні масово помирають від алкоголю, тютюну та наркотиків, а більшість їхніх земляків масово тікають за кордон, в пошуках кращої долі.

Для мене особисто загадка: невже можна сховатися від отруєного повітря чи води за стінами розкішних маєтків? Висновок — ця країна для них чужа. Дивні люди. Коли підніметься рівень світового океану чи почнуться руйнівні землетруси або цунамі, то ніякі Мальдіви чи пентхауси в Лондоні або на Лазурному узбережжі,  їх не порятують.

Варто згадати також широко розрекламоване велике будівництво. Безумовно, ремонт шляхів — це дуже важливо. Але хто, перед тим як вкласти кошти в проєкти, зібрав екологів, економістів, аграріїв, і взагалі, мудрих людей, і запитав у них, який їхній пріоритетний напрям для вкладення коштів платників податків?

Україна на межі екологічної катастрофи, це всі бачать, але мало хто говорить. Чому за всі роки незалежності не здійснено жодного масштабного екологічного проєкту? Наприклад, порятунок найголовнішої водної артерії України — Дніпра. Чи порятунку малих річок, що, мов кровоносні судини в організмі, живлять усю територію країни, і яких уже зникло орієнтовно 10 тисяч.

Зверніть увагу, як за останні роки деградувала культура і освіта. Хто з «населення» в минулому році був у кінотеатрі, музеї, картинній галереї? За освіту вже і не хочеться говорити, тут повний «шкарлець». Невже це в Україні, ще 40—50 років тому створювалися «Бурани» і «Мрії», невже це в Україні був здійснений гігантський екологічний проєкт з висадки лісосмуг і лісів навколо кожного поля? Сьогодні це здається з галузі наукової фантастики...

Невже наші скоробагатьки не можуть зрозуміти, що наша країна унікальна, і при розумному підході до неї вона може забезпечити не тільки захист населення від багатьох природних катаклізмів, а й прогодувати пів Європи.

Завершити роздуми над долею України хочеться словами нашого геніального Кобзаря... «Коли ми діждемося Вашингтона, з новим і праведним законом. А діждемось таки колись!». Боже, дай українському народові просвітлення, щоб вистояти в ці темні часи.

Анатолій МОНДЗОЛІВСЬКИЙ, фермер, село Дідівщина Фастівського району, Київщина
Газета: 
Рубрика: