Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Злагода починається там, де й закінчується...

4 вересня, 1999 - 00:00

Як можна заялозити слово. Приміром, що може бути краще за злагоду, особливо якщо вона пропагується як основа існування суспільства. Всеукраїнське об'єднання демократичних сил «Злагода» утворилося як пропрезидентське, прокучмівське формування. І відразу ж пішло гуляти слово «злагодисти», а сам термін «злагода» почав сприйматися не як мирні, дружні стосунки, угода про спільні дії, погодженість, гармонія, а як щось штучне, несерйозне, надумане, лицемірне.

Нещодавно у Смілу завітало сузір'я українських естрадних виконавців. Концерт на стадіоні був безкоштовний, бо проходив під егідою «Злагоди» і патронатом Президента. Чудові співаки, чудовий звук, освітлення. Для Сміли все це вперше. Тисячі людей прийшли послухати своїх улюбленців. Молодь підспівувала, танцювала, керівники обласної і районної «Злагоди» переконували розпашілих, задоволених смілян, що найкраще жити у злагоді, а забезпечить її, звичайно ж, тільки діючий Президент. Величезне гасло на сцені теж переконувало: «Злагода» — заради майбутнього!».

Чийого майбутнього? Чи хто з присутніх замислювався, скільки коштує концерт таких зірок, які приїхали у провінційне містечко? А вони ж їздять спеціальним потягом по всій Україні. Заради злагоди? Хотілося б вірити, але рік тому на концерт Ірини Сказіної (яка теж брала участь у концерті, організованому «Злагодою») у Смілі продали лише три квитки. У людей немає грошей, тож концерт відмінили. Чому Сказіна не співала безкоштовно, заради злагоди рік тому?

Артистам потрібно за щось жити, їм потрібне спілкування із слухачами. «Злагода» дає і те, й інше. Присутні на концерті теж одержують позитивні емоції, вони мають видовище. І купивши на останні копійки пепсі або пиво, хлопчаки й дівчатка підспівують, пританцьовують, а під їхніми ногами повзають бабусі і збирають пляшки. Це їхній «бізнес» або, простіше кажучи, можливість купити зайвий шматок хліба. Злагода.

На сцену вийшли дебелі, вдоволені дядьки. Це влада. Вона ще раз хрипкими голосами нагадала, завдяки кому відбувся концерт і пішла промочити горло. Злагода.

Після концерту зо два десятки розкішних авто розвозили «жирних котів». Тисячі смілян розходилися пішки, про автобуси для них не подумали. Злагода.

Якого майбутнього ми хочемо? Того, про яке співав Тарас Петриненко: «Гей, синок, не тисни на курок». Господи, дай Боже, щоб я помилився, але до цього вже так близько. Як співає інший виконавець: передчуття громадянської війни. Бо видовище є, а хліба катма.

Але той же Петриненко вигукнув: «Ви нас любите?». І натовп відгукнувся: «Так!». «А ми любимо Вас, — продовжив Тарас. — Оце і є злагода. Ми українці, наша земля — Україна». І тисячі людей почали скандувати: «Україна! Україна!».

У небі промайнула падаюча зірка. Я встиг замовити бажання. Ви знаєте яке.

Олександр ВІВЧАРИК
м. Сміла, Черкаська обл.
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ