Бельгія: невдала політика у сфері мовного розмаїття
Уже понад двісті п’ятдесят днів Бельгія не має федерального уряду, обраного у належному порядку, і кінця цьому поки що не видно. Під час минулих парламентських виборів у червні 2010-го виявилося, що соціальні та політичні розбіжності між частинами населення, які спілкуються голландською (Фландрія) та французькою (Валлонія), є набагато глибшими, ніж вважали доти. Уперше в історії Бельгії політична партія «Новий фламандський альянс» (NVA), якої не існувало десять років тому, здобула абсолютну перемогу в усіх фламандських округах. У Валлонії на виборах перемогла Соціалістична партія. Проблема в тому, що у перспективі метою NVA, сепаратистської партії, є незалежність Фландрії, а інші фламандські партії прагнуть більшої автономії, тоді як франкомовні партії прагнуть обмежити передачу влади регіонам. Більше того, економічні програми обох партій-переможниць суперечать одна одній, і останнім, але не менш важливим пунктом лишаються деякі чутливі мовні питання у Брюсселі та поза його межами, попри те, що конституція захищає мовні права громадян. Однак усі партії погоджуються, що у нових виборах потреби нема, і прагнуть дійти консенсусу шляхом перемовин. Перемовини і досі тривають.
Конституційна реформа 1993-го року перетворила Бельгію на федеральну країну з федеральним парламентом, трьома регіональними парламентами (у Фландрії, Валлонії та Брюссельському столичному окрузі), а також трьома парламентами громад за мовною ознакою (фламандська, французька та німецька). Ця складна подвійна федеральність (територіальна і у громадах) є унікальною в усьому світі. Вона мала б покласти край мовним суперечностям між двома основними спільнотами і забезпечити мовні права кожному бельгійцю, незалежно від його рідної мови.
Країну розділили на чотири мовні зони (три з однією мовою спілкування і одна двомовна): Фламандська (6 млн населення), Валлонська (близько 3,3 млн мешканців), Німецькомовна (близько 70 тис. мешканців, які живуть у дев’яти комунах Валлонського регіону) та двомовна Брюссельська столична (близько 1 млн мешканців). Закони про мову 1962—1963 років затвердили межі мовних зон.
У Бельгії згідно з територіальним принципом, поміж іншим, влада та громада у кожному монолінгвальному регіоні повинні спілкуватися мовою даного регіону.
Згідно з федеральною структурою, повноваження у багатьох політичних сферах перейшли з національного рівня до регіонів та громад. Таким чином останні отримали законодавчі та виконавчі повноваження у багатьох сферах. Уряди громад мають повноваження приймати рішення у питаннях освіти, культури, медіа і використання мов в адміністративних справах, тоді як регіональні уряди займаються питаннями територіального значення: довкіллям, охороною природи, житловими питаннями, водопостачанням та енергетикою, транспортом і мережею доріг тощо.
У різних регіонах країни мовні меншини захищені кількома механізмами. У Валлонії німецькомовні громадяни мають власний парламент громади та уряд, що відповідає за адміністрацію, шкільну освіту, спорт, туризм, культуру, радіо і телебачення тощо у їхній мовній зоні. У Фламандському регіоні франкомовні громадяни шести комун, які межують з Брюссельським столичним округом, мають ряд мовних пільг, адже вони є представниками великої частини місцевого населення. У Брюссельському столичному фламандськомовні мешканці є мовною меншиною (сюди належать менше ніж 20 відсотків населення), втім, їм теж гарантується представництво у парламенті.
Німецькомовна спільнота у Валлонії — найменша з трьох спільнот. Парламент німецькомовної спільноти складається з 25-ти членів Німецькомовного регіону, яких обирають шляхом прямих виборів. Цей законодавчий орган видає постанови, які діють лише у німецькомовному регіоні.
Згадані вище закони про мову 1962—1963 років гарантують «мовні пільги» для мешканців 27-ми комун з багатомовним населенням, що належать до різних мовних зон. Ці пільги включають право спілкуватися на адміністративному рівні (стосовно адміністративних питань, освіти та трудових відносин) мовою, відмінною, ніж мова регіону, у якій розташовані комуни. У 1988 були прийняті поправки до конституції, і пільги 27-ми комун можна скасувати лише федеральним законом, який має підтримати парламентська більшість.
Із 27-ми комун Фламандського регіону шість межують із двомовним Брюссельським округом, і значну частину, а подекуди і більшість, там становлять франкомовні мешканці. На відміну від валлонського уряду, який застосовує оригінальні закони щодо використання мов на адміністративному рівні у комунах із пільгами на території Валлонського регіону, фламандський уряд прийняв постанови і розіслав циркулярні листи, які «роз’яснюють» федеральне законодавство щодо пільг. Це і стало причиною суперечностей і проблем у шести комунах, які межують із Брюсселем.
Однією зі сфер, де існують суперечності, є шкільна освіта. У принципі фламандськомовні школи приймають усіх учнів із шести муніципалітетів з пільгами та поза ними. Натомість доступ до місцевих франкомовних шкіл обмежений лише місцевими франкомовними мешканцями, туди не приймають учнів із сусіднього двомовного Брюссельського округу.
Також існує ряд суперечностей у сфері культури. Згідно з директивою фламандського парламенту, громадські бібліотеки отримують субсидію за умови, якщо 75 відсотків усіх книжок у бібліотеці — голландською мовою. Як наслідок у муніципалітетах з пільгами, де більшість мешканців франкомовні, стали створювати приватні бібліотеки, де більш ніж 25 відсотків книжок — французькою. Фламандський уряд виступив проти фінансування місцевих франкомовних журналів франкомовною громадою Бельгії на підставі порушення територіального принципу. Місцеві мережі кабельного телебачення також відключили кілька телепередач, які транслювалися з Франції.
Інший привід для суперечки — мова, яку повинні використовувати у радах комун, де бургомістр та більшість радників — франкомовні. Згідно з фламандським урядом, пільги не можуть стосуватися урядовців і на засіданнях ради можна спілкуватися лише голландською. Натомість французька громада Бельгії стверджує, спираючись на рішення Арбітражного суду від 10 березня 1998 р., що голландською зобов’язаний говорити лише бургомістр та депутати, але аж ніяк не незалежні радники.
Парламент двомовного регіону столиці Брюссель (19 муніципалітетів) складається з 89-ти членів, обраних шляхом прямих виборів: 17 фламандськомовних і 72 франкомовних. Фламандськомовна громада захищена фіксованою квотою депутатів, попри зростаючу кількість фламандськомовних виборців. Вісімдесят дев’ять членів парламенту поділені на дві мовні групи. Вони засідають окремо, коли обговорюються питання громади (культура, освіта, туризм, політика у сфері здоров’я тощо), але збираються для спільних засідань, коли йдеться про інституції, які не належать винятково до однієї з громад.
Члени уряду також засідають окремо, відповідно до мовної групи, до якої вони належать. Парламент випускає укази. Вони стосуються управління Брюсселем на регіональному рівні, та мають приблизно таку саму законодавчу силу, як і постанови. Однак конституційність указів контролюється.
На місцевому рівні був створений механізм, який приймає індивідуальні скарги на порушення мовного законодавства федеральним урядом, громадами, регіонами, провінціями та комунами Бельгії: Постійна комісія мовного контролю (PCLS). Комісія, яка є консультативним органом, повинна розслідувати порушення адміністративного мовного законодавства адміністративним державним органом. Комісія поділена на французьку і фламандську частини, кожна з яких наділена повноваженнями у відповідних регіонах. Однак для справ, які стосуються Брюссельського округу і особливо чутливих районів, як-от комуни з мовними пільгами, та захисту меншин, PCLS збирається на спільне засідання, в якому беруть участь обидві частини комісії.
Попри всі політичні угоди, яких було досягнуто протягом кількох останніх десятиріч, і механізми, які було створено, щоб надати більшої автономії мовним спільнотам та регіонам, залишається ряд чутливих мовних питань. Більше того, федералізація держави, національної території та національної спільноти призвела до подальшого поділу бельгійських інституцій і непереборного процесу фрагментації через відсутність контактів між людьми по обидва боки мовного кордону і відсутність бажання вивчати і спілкуватися «іншою» мовою (особливо серед франкомовних мешканців). Медіа і шкільна освіта по обидва боки також великою мірою посприяли появі двох громадянських суспільств і двох політичних та соціальних культур, що вплинуло на результат минулих виборів.
Насамкінець слабким моментом бельгійської федеральності є факт, що кандидати до федерального парламенту і уряду обираються лише в їхньому регіоні і лише виборцями від їхньої мовної спільноти, а не всіма бельгійцями, а це означає, що вони відстоюють на федеральному рівні лише політичні питання своєї спільноти, а не діють на благо всіх бельгійців. Це і спричинило розкол, який нині переживає Бельгія.
Ахіллесовою п’ятою Бельгії є відсутність національного електорату на федеральних виборах, і не виключено, що завтра на місці нинішньої федерації з’явиться конфедерація, яка через день розпадеться на дві держави.
Віллі ФОТРЕ — голова організації «Права людини без кордонів» (Брюссель), раніше був дипломатичним представником при кабінеті міністерства освіти, а також при бельгійському парламенті, де виступав з ідеєю соціального єднання мовних спільнот.
