Проблема демократії не в тому, чи потрібна людям свобода, а в тому, якою мірою вони здатні нею користуватися.
Алексіс де Токвіль, французький державний діяч, історик, суспільствознавець

Чи діждемося ми свого Фетхуллаха Гюлена?

16 листопада, 2010 - 00:00
ВІЗИТ ФЕТХУЛЛАХА ГЮЛЕНА ДО ПАПИ РИМСЬКОГО ІВАНА ПАВЛА ІІ У 1997 р. СТАВ ВАЖЛИВИМ КРОКОМ ДО РОЗВИТКУ МУСУЛЬМАНСЬКО-ХРИСТИЯНСЬКОГО ДІАЛОГУ, ОСОБЛИВО У ТУРЕЧЧИНІ / ФОТО З САЙТА VESTI-TURKEY.COM

Вперше про Фетхуллаха Гюлена я почув на минулорічному українсько-турецькому симпозіумі «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі». Це саме він першим з ісламських вчених відгукнувся на теракт 11 вересня 2001 року і на трагічні події в Беслані. У своїх інтерв’ю Гюлен наголошував: «Убивство одного невинного створіння еквівалентне вбивству всього людства». На думку турецького мислителя, релігія за своєю суттю найбільш віддалена од соціального, морального й духовного насильства.

Фетхуллах Гюлен народився в листопаді 1938 року в селі Куруджук поблизу Ерзурума — це східна Туреччина. Його батько був сільським імамом, тому вже в тринадцятирічному віці хлопчик непогано володів арабською мовою і знав напам’ять Коран. А в 26-річному віці вже організував свій гурток, де з великим успіхом проводив бесіди на релігійні теми. Молодого Гюлена цікавили такі теми, як соціальна справедливість, самовдосконалення, виховання підростаючого покоління. Не можна сказати, що був бунтарем і революціонером — для мусульманина це нонсенс, однак коли 1980 року в Туреччині відбувся військовий переворот і було встановлено досить жорсткий режим, Гюлен пішов з посади проповідника. Але вже 1988 року він почав активно писати статті для часопису «Єні Уміт» («Нова Надія»). Перша з них називалася: «В задушевній атмосфері нової надії». Фетхуллах Гюлен завжди дивився в майбутнє.

ПЕРВИННІСТЬ СЕРЦЯ

Дуже складно в рамках однієї статті пояснити феномен Гюлена. Як бачимо, навіть як журналіст, він дебютував досить пізно. То як же йому вдалося за відносно короткий час стати зіркою першої величини на духовному небосхилі Туреччини? Сильними сторонами Фетхуллаха Гюлена були людинолюбство, сердечність, уміння переконувати, нарешті — гідна подиву цілеспрямованість і послідовність. Ось як характеризує творчі можливості турецького філософа український письменник і сходознавець Олександр Шокало:

«Західна цивілізація стала відомою завдяки абсолютній розумності. А Схід — колиска моралі і моральності. В українців, як і у народів Сходу, провідним принципом життя є первинність серця, а не розуму. Великий український педагог, основоположник української науки і народної школи, реформатор шкільної освіти Костянтин Ушинський ставить цей принцип в основу формування характеру: «Теоретичне життя розуму утворює розум; але тільки практичне життя серця й волі утворює характер». Хіба не на такій спільній для всіх людей моральній засаді сердечності, любові й добродіяння засновано виховну систему й інтелектуальний миротворчий рух Фетхуллаха Гюлена? Подвижництво українських мислителів і педагогів, які не залежали від конфесійних догм, а серцем сповідували Істину і жили в ній, перегукується через століття з сучасною подвижницькою місією Гюлена як ісламського мислителя...».

Портрет філософа домальовують оцінки інших відомих людей. Скажімо, російський академік Ростислав Рибаков сказав так: «Дуже важливо, що в наш час є такий інтелектуал, як Гюлен. Виступаючи проти насильства, він бажає духовного піднесення людства. Ідеї Гюлена могли б охопити весь світ...».

Уявіть собі: якби на початку горбачовської відлиги статтями турецького філософа зачитувалася інтелігенція Росії, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови... Хіба стали б можливими криваві конфлікти в Нагірному Карабаху, Абхазії, Придністров’ї, Чечні?

НЕЙМОВІРНА ЗДАТНІСТЬ ДО ДІАЛОГУ

«Гюлен — духовна особистість, — із захопленням констатує Олександр Шокало. — Його душевність і сердечність стали причиною розвитку в ньому неймовірної здатності до діалогу! Він став першопрохідцем широкомасштабної діяльності в галузі діалогу з представниками інших релігій у турецькому суспільстві, в якому довгі століття переважало мусульманське населення. Гюленові зустрічі з лідером католицького світу Папою Іваном Павлом II, головним сефардським рабином Ізраїлю Еліяху Бакші-Дороном, патріархом Константинопольським Православної церкви Варфоломієм, вірменським патріархом Карекіном та лідерами інших громад знайшли відгук у суспільстві й підготували фундамент для тісної співпраці громад. Через це Гюлен став найулюбленішим і найшановнішим діячем серед лідерів і членів інших релігійних громад».

Як же нам не вистачає такої авторитетної особистості, яка для початку змогла б об’єднати... ну, хоча б українське православ’я. Або допомогла б налагодити живий, конструктивний діалог між інтелігенцією нашого Сходу і Заходу. До голосу якої прислухалися б розсварені партії та розпорошені громадські організації... А хіба не прийшов час багатим прислухатися до волань бідних і знедолених? Тут теж без посередників не обійтися. Прикро, що в Україні людини масштабу Махатми Ганді досі немає; зате в Туреччині — країні, на яку ми ще тридцять років тому дивилися зверхньо, виявляється, є. І ця людина — Фетхуллах Гюлен — наш з вами сучасник! До речі, перед турками ніколи не стояла задача звільнення від колоніального гніту. Хіба що була потреба в модернізації, прискоренні економічного і духовного розвитку. В тому, що потенційно потужна держава вийшла із затінку, є певна заслуга Гюлена. Економіка не в останню чергу залежить від рівня духовності та освіченості населення. На цьому поприщі Фетхуллах Гюлен активно попрацював і місію свою виконав з честю.

ШКОЛИ НОВОГО ТИПУ

Сила турецького філософа в тому, що він зміг поступово захопити своїми ідеями сотні тисяч людей. Як він це зробив? Через школи. Як добрий садівник роками і десятиліттями творить свій плодоносний сад, так і Фетхуллах Гюлен орієнтував своїх учнів на послідовну, наполегливу передачу знань та ідей. Ще 1966 року в Ізмірі він тією чи іншою мірою випробував модель, на основі якої через багато років розвинулися соціально-освітні ініціативи, натхненником яких був сам Гюлен. Це створення приватної гімназії (обов’язково інтернату, аби ефективнішим було позакласне виховання учнів!). Згодом вдалося налагодити ефективне співробітництво педагогів і симпатизуючих їм підприємців. Зрештою, такий підхід почав давати вражаючі результати! Не лише інтелектуали мусульманського світу визнали це. Високо оцінюють гюленівські школи і в Росії. Зокрема, академік Рибаков так описав свої враження від їхніх вихованців: «Молоді, активні, найвищою мірою європеїзовані — якщо використовувати це слово в позитивному сенсі — широко освічені та чудово виховані. Заради справедливості треба сказати, що вперше я зіткнувся з цим новим поколінням навіть не в Туреччині, а в середньоазіатських республіках серед молодих киргизів і казахів, які народилися ще в Радянському Союзі, але отримали путівку в життя у відкритих там турецьких школах...».

Дивно, що Фетхуллах Гюлен, автор 65-ти книг і 7 000 статей, так довго перебував у тіні. Тільки 2005 року він був відзначений премією ЮНЕСКО за пропаганду ідей толерантності і свободи. Зате вже 2008 року зайняв перше(!) місце в рейтингу всесвітніх інтелектуалів американського часопису Foregin Policy. Тепер у нього мільйони послідовників. Прикро, що вони зосереджені не в Україні — інакше ми не докотилися б до нинішнього стану. Звичайно, специфіка гюленівського вчення в тому, що воно базується на ісламі, але українці могли б спробувати створити близький за принципами рух на основі християнського вчення. Нагадаю, що після Другої світової війни саме християнські демократи Заходу врятували розорену Європу від краху. Причому конструктивна, об’єднуюча роль християнської демократії проявилася навіть у регіонально розрізнених Італії та Німеччині. Хіба це не актуально для нас? Не можна сказати, що в Україні немає інституцій, які ставили б перед собою ті ж цілі, що і Фетхуллах Гюлен. Високої оцінки заслуговує робота Українського католицького університету, що у Львові. А як не згадати добрим словом відомого православного діяча Євгена Сверстюка? Отже, підѓрунтя є, просто треба повчитися у турків умінню ефективно творити соціальні мережі, адже саме в них причина успіху. Так чи інакше, турецький приклад дарує українцям надію. Фетхуллах Гюлен і для нас міг би бути символом. Адже це саме він, за словами академіка Рибакова, «без драматичних ефектів, повільно, тихо, як садівник, змінив внутрішнє життя своєї країни, змінив до непізнаваності і, в кінцевому підсумку, зростив покоління вільних людей». Зайве говорити, що Україна тепер потребує оновлення не меншою мірою, ніж колись потребувала його Туреччина...

Сергій ЛАЩЕНКО
Газета: