Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Чи уникне Ліван «арабського пекла»?

22 травня, 2012 - 00:00

Через тиждень після кривавих вибухів у сирійській столиці, в результаті яких 10 травня вбито й поранено сотні людей, Генсек ООН Пан Гі Мун оголосив про відповідальність за це горезвісної «Аль-Каїди». На зустрічі з молоддю, спершу пожалівшись на зламану під час гри в футбол руку, генсек поскаржився, що тероризм у виконанні «Аль-Каїди» — це «дуже тривожно й несподівано».

Те, що це дійсно дуже серйозно, ніхто й не сперечатиметься. А от чому для Пан Гі Муна це стало «несподіваним», викликає доречні запитання. Про те, що бойовики «Аль-Каїди» вже досить давно перебралися до Сирії, повідомляли уряди Іраку й Лівану. Та й навіть самі непримиренні опозиціонери. Той же Камаль Аль-Лабвані ще два місяці тому гучно покинув облаштовану в Туреччині «Сирійську національну раду» на знак протесту проти, як він сказав, «приходу ісламістської диктатури». Речник Держдепу США Марк Тонер укотре раз підтвердив це 2 травня: «Ми занепокоєні наявністю терористичних організацій, особливо «Аль-Каїди», яка часто шукає можливості використати такі ситуації». На резонне запитання журналіста, чи має за таких обставин сирійський уряд право захищати своїх громадян від терористів, пан Тонер відрубав: «Ми хочемо бачити припинення вогню». За тиждень по тому, нагадаю, у Дамаску стався подвійний теракт, відповідальність за який взяло на себе угруповання «Джебхат Ан-Нусра», пов’язане з «Аль-Каїдою». Чому з часу припинення бойових дій, як того вимагає відомий план Аннана, зростає кількість терактів і чому Захід ігнорує наявність терористів, збирається спитати спецпредставника ООН Кофі Аннана президент Сирії Башар Ассад під час зустрічі наприкінці місяця, про що він повідомив російському телеканалові.

Ліванська газета «Аль-Ахбар», чиї джерела вже не раз засвідчили свою правдивість (ця газета першою повідомила, що Туреччина кілька місяців тому доправила до Сирії кілька сотень ліванських бойовиків), стверджує, що бойовики «Аль-Каїди» потрапляють до Сирії, отримавши підробні документи в ліванському таборі Айн Аль-Гільва, що вже роками служить базою для терористів і який не раз штурмувала ліванська армія. Загалом, лише ліванців, які воюють проти уряду в Сирії, вже понад півтисячі, посилається газета на свого співрозмовника у спецслужбі Лівану. Зрештою, іноземці в лавах сирійських бойовиків давно вже не новина. Лідер салафітів (тобто прихильників так званого чистого ісламу) Йорданії Мухаммад Шалябі ще місяць тому хвалився, що його люди постійно проникають на сирійську територію, щоб пристати до бойовиків. Наявність своїх громадян серед убитих і полонених бойовиків днями визнав Туніс. До французької преси потрапляють відомості з міністерства закордонних справ про гострі суперечки на тему, чи мовчати про взяття в полон урядовими військами в Сирії офіцерів французьких спецслужб. Армія й поліція Іраку та Лівану з незначним успіхом (кордони практично відкриті) намагаються перешкоджати потоку бойовиків і зброї до Сирії. Бейрут і Багдад завжди голосно попереджали, що роздмухування громадянської війни в Сирії неминуче призведе до втягнення в неї їхніх країн. «Вогонь у Сирії перекинеться на Ліван, — ще в квітні заявляв президент країни Мішель Сулейман, — тому арабські країни повинні виявити відповідальність». Натяк був більше ніж прозорий: саме тоді ці неназвані, але всім відомі арабські країни на зборах «Друзів Сирії» обіцяли 100 млн доларів у вигляді зарплати бойовикам у Сирії, й, зрозуміло, зброї, яка, як засвідчили кілька захоплень контрабандних вантажів ліванськими спецслужбами, включає важкі озброєння.

І ось у Лівані гримнуло. 12 травня в місті Тріполі спецслужби заарештували місцевого салафіта Шаді Мавлаві за підозрою в приналежності до терористичної організації, організації терактів у Лівані й за кордоном. Військовий прокурор почав допити заарештованого, зокрема й щодо контрабанди ним великих сум грошей, отриманих із Катару, сирійським бойовикам. Відразу після арешту місто перетворилося на поле бою, оскільки ісламісти сунітського району Баб аль-Таббанех вирішили помститися за арешт, розпочавши обстріл із автоматичної зброї та гранатометів сусіднього району Джабаль Мохсек, населеного алавітами (шиїтська секта). Вплив сирійських подій очевидний: суніти прикрашали свої вогневі точки прапором сирійської опозиції, тоді як алавітів вважають симпатиками сирійського президента. Кілька днів боїв забрали життя 12 людей, десятки отримали поранення. Армії вдалося взяти ситуацію під свій контроль, практично взявши в облогу ворогуючі райони й запровадивши там надзвичайний стан. Це подіяло, і прихильники заарештованого вдалися лише до сидячого страйку після того, як військовий суддя вирішив подовжити термін арешту для подальших допитів. Усі політичні сили країни засудили зіткнення, вбачаючи в цьому небезпеку масштабного сунітсько-шиїтського конфлікту, простіше кажучи, нової громадянської війни. От тільки в поглядах на причини цієї небезпеки вони разюче розійшлися. В Лівані й далі тривають протистояння між двома парламентськими блоками — переважно сунітським за конфесійною ознакою «14 березня» екс-прем’єра Харірі та «8 березня», основу якого складають шиїтський рух «Хізболла» та християнська партія Мішеля Ауна. Якщо останні підтримують сирійського президента Ассада, то табір Харірі голосно підтримує сирійську опозицію (були повідомлення, що деякі депутати займаються доправленням грошей і зброї противникам Ассада). Звідси й суперечки в уряді. Коли міністр оборони Фаєз Гхосн укотре раз заявляє про документальне підтвердження присутності «Аль-Каїди», про тренувальні бази бойовиків у Лівані, його колега — міністр внутрішніх справ Марван Шарбель — це заперечує. У свою чергу міністр закордонних справ Аднан Мансур оголошує про «постійні арешти банд, які намагаються доправляти зброю в Сирію»... Деякі ліванські політики вже висунули ідею знову запросити сирійську армію або «якусь арабську» до країни, щоб унеможливити початок громадянської війни. Пам’ять про минулу — 1975—1990 рр. — ще дуже жива, коли збройна боротьба під політичним гаслами призводила часто-густо до різанини цілих селищ, від малих до старих, за конфесійною ознакою. Й тоді певні політичні сили шукали порятунку, благаючи зовнішні сили вберегти її громаду від цілковитого знищення. Власне, саме Сирія, стікаючи кров’ю, тоді всі 15 років розводила учасників конфлікту. Особливо розпачливим своє становище зараз бачить християнська громада Лівану. Якщо інші мають своїх усталених лідерів, то серед християн одностайності немає. Патріарх маронітів Бешара Рай публічно підтримує сирійського президента й попереджає, що в разі його падіння на християн у Сирії й Лівані чекає лише недобре. У конфронтацію з ним вступив Самір Жажа, єдиний засуджений за військові злочини (зокрема, за різанину палестинців у таборі Сабра-і-Шатіла у 1982 р.) й політичні вбивства вже після громадянської війни на довічне ув’язнення, але згодом амністований. Жажа відродив сумнозвісне угруповання «Ліванські сили» і прагне використати ситуацію для свого повернення на лідерські позиції, для чого активно комунікує з американськими посадовцями, які частенько навідуються до Лівану, щоб поговорити, як повідомляють у пресі, про «обов’язок ліванської сторони допомагати сирійським біженцям». Після кривавих сутичок у Тріполі Жажа звинуватив опонентів, що вони, мовляв, перебільшують загрозу від ісламістів і терористів. «Арабська весна» вже перетворилася на «арабське пекло», заявляє лідер християнського «Вільного патріотичного руху» Мішель Аун. Невже хтось чекає, що з приходом салафітів до влади встановиться демократія й свобода слова?»

Показово, що через кілька днів після телевізійного попередження президента Ассада монархіям Затоки — «той, хто сіє хаос, від нього й постраждає», на екстремістських вебсайтах з’явилося відеозвернення лідера «Аль-Каїди» Аймана аль-Завахірі. Американські спеціалісти твердять, що запис було зроблено ще в березні. Аль-Завахірі закликає жителів Саудівської Аравії підняти повстання проти «корумпованого режиму».

Ігор СЛІСАРЕНКО, спеціально для «Дня»
Газета: