Газовий демарш

Україна вкотре неприємно здивувала російську владу. Результати виборів 30 вересня виявилися зовсім не такими, на які сподівалися на берегах Москви-ріки. Витягнутий в останній момент із рукава референдум, зокрема, про статус російської мови, вкотре продемонстрував, що російський чинник практично не грає ніякої ролі в політичному житті України, навіть у її східних і південних регіонах. У Москві відчули загрозу з південного заходу і як завжди спішно почали вживати заходів.

Незважаючи на те, що політична складова заяви «Газпрому» категорично в Москві заперечується, у це ніхто не вірить як в Україні, так і на Заході. Як писала англійська газета The Financial Times, «Вся політика в нинішній Росії — це бізнес. Весь бізнес у нинішній Росії гостро пахне політикою. Чіткого розділу між першим і другим не існує, і найяскравіший тому приклад — гігантська державна газова монополія під назвою «Газпром». Час і тональність заяви російського газового монополіста підтверджує підозру, що затіяна метушня навколо українського боргу носить виключно політичний характер, хоч і не без комерційної складової. У той же час твердження про те, що так у сусідній столиці хотіли вплинути на коаліційні розклади в українському парламенті, представляються дещо односторонніми. По-перше, демарш ударив насамперед по уряду, який став об’єктом гострої критики за допущену заборгованість. Застигнуті зненацька віце-прем’єри, міністри й чиновники високого рангу намагалися наскільки можливо дезавуювати претензії «Газпрому». Хоч у Москві й не відчувають до Януковича та його уряду особливих симпатій, але й підставляти його зовсім не в тамтешній інтересах. По-друге, не дуже любима в російській столиці Юлія Тимошенко отримала додаткову можливість метати громи й блискавки на адресу регіоналів і обіцяти виправити становище, що склалося. Підозрювати «Газпром» у бажанні підгравати їй немає ніяких підстав. По-третє, у Москві чудово розуміли, що зовнішній ворог сприятиме консолідації українського політикуму й ставати об’єктом проклять немає ніякого сенсу. Українські проблеми Кремль у цьому випадку не дуже цікавили. Набагато важливішими були внутрішні причини.

НЕБЕЗПЕЧНА ПРОЗОРІСТЬ

Україна є єдиною країною, принаймні на просторі СНД, з якою «Газпром» працює не прямо, а через посередників. Здавалося б чого простіше куплений нами газ у Центральній Азії транспортувати до кордону й отримати за це належні гроші. Так, як це робиться з іншими. Але ж нi, налаштовується ціла система посередників, які транспортують, передають на кордоні, а хтось розподіляє всередині країни. І практично в кожній із цих комерційних структур є частка, й чимала, російського гіганта. За великим рахунком, ця заборгованість значною мірою внутрішня справа головної і дочірніх компаній. Дана схема відстоюється «Газпромом» із завзятістю гідною кращого застосування. Не без допомоги з берегів Дніпра, але при вирішальному слові з Москви.

Занепокоїлися в Першопрестольній, коли позначилася перспектива прем’єрства Юлії Тимошенко. У її інтересах змінити схему газових поставок, що вже устоялася. А те, що леді Ю чудово розбирається в цих питаннях, сумнівів немає. У 2005 році реалізувати свої плани в цій сфері їй не вдалося через низку причин, і тепер вона б рішуче взялася за справу. Те, що в Україні це багато кому не до душі, тема окремої розмови. У даному розгляді важливо, що ще більше цього не хочуть у Москві й не тільки в «Газпромі». Адже складна непрозора схема поставок створює основу для різних зловживань і відходу від контролю російських фіскальних органів. Про це неодноразово писали російські газети ще тоді, коли нікому невідома компанія зi швейцарською пропискою «РосУкрЕнерго» дістала монопольне право на постачання центральноазіатського газу в Україну. При цьому газ у Туркменії, Казахстані та Узбекистані для нашої країни закуповує «Газпром» і передає цьому самому «РосУкрЕнерго». Неначе самі транспортувати не можуть. У всіх напрямах у змозі, а ось для України — ні.

Саме непокоєння за непорушність схеми поставок і змушувало «Газпром» погрожувати пальчиком. Досить пригадати заяви посла Віктора Черномирдіна щодо цієї делікатної теми. Хоч не дуже зрозуміло, як Росія може підвищити ціну на газ, який у неї не купують. Чи підвищать ціну держави Центральної Азії, ще питання й коли це станеться не відомо. Хоч виключити такого не можна, але в будь-якому випадку це справа наших двосторонніх відносин і «Газпром» тут усього лише контрагент із транспортування. Вимагатиме більше за доставку нашого газу, ми підвищуватимемо ціну за транспортування в Європу. Ось і виходить, що відхід від посередників категорично не вигідний не тільки «Газпрому», а й тим, хто отримує прибуток від непрозорості схеми поставок і розрахунків за газ і транспорт. Вже одне це нервує багато кого з владоможців у російській столиці. Зрозуміло, що міністр Юрій Бойко кинувся втрясати проблему. Навіщо російському віце-прем’єру Дмитру Медведєву розповідати, що «Газпром» благочиннiстю не займається? Невже хтось у цьому сумнівався? Не на Київ це було розраховано, а зовсім на інших слухачів.

ДЕМОНСТРАЦІЯ ТВЕРДОСТІ ТА УСПІХІВ

Зараз у російської влади є одна проблема — вибори. На, здавалося б, безхмарному небі абсолютного домінування партії «Єдина Росія» раз у раз з’являються хмари, що загрожують дещо підпсувати сонячну картину. Звичайно, ніхто не сумнівається в остаточній перемозі Путіна та його партії, але для господаря Кремля дуже важливо з яким рахунком буде здобутий успіх. Проблема в тому, що вибори дуже багатьох у Росії абсолютно не цікавлять, результат відомий і все дійство дуже нагадує СРСР із непорушним блоком комуністів і безпартійних. За даними ВЦИОМ, 55% росіян не мають поняття про першу трійку в списку партії «Єдина Росія». Адже список погодився очолити сам президент. У цих умовах населення посилено обробляють усіма засобами з арсеналу Відділу агітації та пропаганди ЦК КПРС.

Для початку демонструються небувалі успіхи на просторі СНД. Саміт у Душанбе був щодо цього використаний сповна. Московські пропагандисти із захопленням описували домовленості президентів, забувши між криками чергової радості згадати, що Грузія, Туркменія та Україна підписали не всі підсумкові документи. Більше того, президент Саакашвілі поспішив покинути таджицьку столицю ще до завершення зустрічі. Проблем саміт не зменшив, хоч президенти й поговорили всі разом і віч на віч один з одним. Принаймні, молдавському президентовi Вороніну не вдалося розчистити шлях вина з його країни на російський ринок. Не дуже радів і президент Узбекистану Карімов, так його демарш про розподіл води рік Зеравшан і Амудар’ї був проігнорований президентами Путіним і Рахмоном. Але російському виборцю про це знати не треба. Адже говориться по телебаченню, що успіхи є, значить так тому й бути.

Одночасно будуються основи під образи майбутніх ворогів. Як завжди без України тут ніяк не обійтися. Поки крізь зуби зазначається, що Президент Ющенко зустріч президентів своєю участю не удостоїв внаслідок складного внутрішнього становища після парламентських виборів. При цьому він знайшов час поїхати в Париж для зустрічі з Біллом Клінтоном і французьким президентом Ніколя Саркозі. Останній разом із міністром закордонних справ Бернаром Кушнером став улюбленим об’єктом нападок рептильної російської преси.

Саме в зв’язку з пошуками зовнішніх ворогів потрібно розглядати демарш «Газпрому». Вкотре росіянам дають зрозуміти, що навколо них одні дармоїди, які так і норовлять поживитися за рахунок Росії. Але не вийде. Влада на чолі з мудрим президентом завжди напоготові і не допустить нічого в збиток любимій країні. Висловлювання Дмитра Медведєва щодо того, що «Газпром» — не богодільня, а велика компанія», повинне було наочно це продемонструвати.

Зараз зроблена тільки пропагандистська пристрілка. Проте це заявка на жорсткість у майбутніх переговорах щодо газу з будь-яким українським урядом. Його колір не має ніякого значення. Позиція Росії визначатиметься виключно внутрішніми причинами й політичними реаліями, які складуться в ході виборчої кампанії. Тому потрібно чекати подальшого посилення тиску на Україну у всіх напрямах. Насамперед в енергетичних питаннях, а потім і в гальмуванні подальшого руху в західному напрямі.

У росіян є підстави для невдоволення. У деяких регіонах Росії ціни на продовольчі товари виросли на 20—60%. У Калінінграді населення змітало з прилавків цукор, крупи й хліб, дійшло до бійок у чергах, чого вже давно не було. Молоко подорожчало в Тверській області на 45%, а в цілому по країні — на 25%. На черзі зростання тарифів, насамперед на газ і електроенергію. Підвищення пенсій із 1 жовтня не покриває й половини зростання цін. Про це прямо було заявлено в передачі «Постскриптум» на московському каналі ТВЦ, який відрізняється крайньою лояльністю до Путіна. Виразного пояснення такого зростання цін російська влада не дає. У таких умовах необхідно реалізовувати стратегію напруженості, відволікаючу від проблем насущних. І тут заяви «Газпрому» про борги України дуже навіть потрібні.

Із хлібом виникають проблеми, народу пропонують видовища. У Владивостоку ставлять п’єсу «Канікули Путіна», в якій він проявляє чудеса хоробрості і винахідливості, виходить із честю зі скрутних становищ і вирішує проблеми простого народу. Славна традиція у вигляді фільмів «Ленін у Жовтні», «Ленін у 1918 році», «Людина з рушницею», «Комуніст» із вождем світового пролетаріату, стрічки «Клятва» і «Падіння Берліна» з вождем усіх народів, продовжується в нинішній Росії. Очевидно, народ недостатньо знає свого героя. Ось і вирішили виправити становище. Поки на театральних підмостках за фільмами, треба вважати, справа не стане.