Межа лицемірства

Президент Росії Володимир Путін, за повідомленням його прес-секретаря, уважно стежить за становищем в Україні, він обурений проведенням антитерористичної операції (АТО). Російська пропаганда буквально виходить із себе. Крокодилові сльози так і ллються нескінченним потоком із екранів федеральних каналів у розповідях про страждання мирних громадян і їх загибель з вини українських силовиків.

Дивна річ. Росія вже давно стикається з проблемою тероризму. Вибухи в Москві та інших містах ще певний час назад були повсякденністю. Як же російська влада боролася з терористами і, найголовніше, як вона при проведенні контртерористичних операцій піклувалася про безпеку мирних громадян.

У жовтні 2002 року група озброєних бойовиків на чолі з Мовсаром Бараєвим захопила й утримувала заручників у будівлі Будинку культури ВАТ «Московский подшипник» на південному сході Москви в історичному районі Дубровка. Звідси і назва цієї події «Терористичний акт на Дубровці».

Під час відомого на той час представлення мюзиклу «Норд-Ост» терористи ввірвалися в залу для глядачів та інші приміщення Будинку культури. У будівлі перебувало 916 осіб. Частині з них удалося її покинути. У різний час терористи відпустили ще декілька десятків осіб, в основному, іноземців, мусульман і дітей.

На третій день спецслужби розпочали штурм. Для нейтралізації бойовиків через вентиляційну систему було пущено газ невідомого для медиків складу. У результаті в цілому, за офіційними даними, загинуло 130 осіб із числа заручників (за твердженням громадської організації «Норд-ост», 174 людини). При цьому, медиків не повідомили, якими засобами слід боротися з наслідками газу, і багато людей загинули вже не в залі, а при евакуації або навіть у лікарнях. Чому російська влада так вчинила, так і залишилося невідомим. Офіційних повідомлень або якихось пояснень із боку влади так і не було. Неофіційно говорили, що було необхідно забезпечити прихованість операції. Яка прихованість уже після того, як всіх бойовиків убили і людей відвезли до лікарень або могли надати допомогу на місці.

Схоже, що в ім’я так званої таємності чи прихованості операції життям і долями людей просто знехтували.

Терористичний акт у Беслані 1 вересня 2004 року — найтрагічніша подія попереднього десятиріччя в Росії. У школі № 1 було захоплено понад 1300 осіб — учнів, їхніх рідних і друзів. У результаті хаотичного штурму школи спецслужбами й місцевими мешканцями загинуло 334 заручники, з них 186 дітей, 800 осіб було поранено. Приблизно стільки ж мешканців Беслана — дорослих чоловіків загинуло в період Другої світової війни. Як кажуть, коментарі зайві.

Вже потім представники влади стверджували, що терористи вчинили вибух у залі, в якій перебувала більшість заручників. Були люди, які мали сумнів у цьому, але в них не виявилося доказів. Або їх просто не захотіли вислухати.

Незадовільні дії влади викликали досить бурхливу реакцію в країні. Було організовано комісії, які скоріше вдавали, що щось розслідують. У першу чергу це стосується діяльності парламентського комітету з питань розслідування причин теракту. Комітет «Жінки Беслана» неодноразово заявляв, що немає жодної виразної відповіді на питання — хто керував операцією для порятунку заручників, які помилки було допущено, через що така величезна кількість жертв. До речі, жінки з комітету самі знайшли той-таки гранатомет, з якого ймовірно було відкрито вогонь, і через що обрушився дах будівлі школи, що й призвело, як вони вважають, до більшої частини смертей. Було неправильно пронумеровано гільзи — а це докази, від ретельності збору яких залежить кінцевий результат слідства. Вони ж знайшли звалище з речей, де була маса речових доказів, які туди просто змели бульдозером, «наводячи лад і чистоту» до приїзду президента Путіна, а це ж позбавило можливості встановити багато фактів. Схоже, що не лише не особливо прагнули розслідувати, але й хотіли відвести розслідування вбік.

Москва використовувала терористичний акт у Беслані для міжнародної легітимізації своїх дій на Північному Кавказі. Було скликано Раду Безпеки ООН. Не дивно, що світ, який ще не прийшов до тями після терористичного акту 11 вересня 2001 року, підтримав дії російської влади. На думку ряду аналітиків, скликання Росією Ради безпеки ООН спрямоване на те, щоб гарантувати міжнародну підтримку будь-якої військової акції, яку Москва може зробити проти бойовиків. Як писала тоді британська газета The Guardian, «Заява Ради Безпеки ООН, яка підтримує право Росії робити силові операції для захисту свого населення від терористичної загрози, змусить принишкнути критиків військових дій у Чечні. Цей документ міг би поставити будь-які дії Росії із застосуванням зброї в майбутньому в один ряд із ухвалою Вашингтона про вторгнення до Афганістану після 11 вересня 2001 року».

Не варто дивуватися з подвійних стандартів московської політики. І не лише щодо України, а й у діях із так званого захисту власного народу. Навіть не дуже глибокий аналіз перебігу контртерористичних операцій російських спецслужб наочно показує, що при їх проведенні ніхто не піклується про життя і здоров’я заручників і мирних громадян. Схоже, що велика кількість жертв таких терактів, у проведенні яких правозахисники та опозиціонери підозрюють якраз владу, є метою Кремля. Таким чином залякується населення, в країні створюється атмосфера страху та підозрілості. І абсолютно невипадково, що під прапором боротьби з тероризмом розпочався тотальний наступ на демократичні свободи.

Терористичні акти стали для Путіна можливістю встановлення в Росії власної авторитарної влади.

І ось тепер Москва звинувачує Київ у тому, що й сама робила. Постійний представник Росії в ООН фальшиво звинувачував українську владу в проведенні АТО. Ось, бачте, пролилася перша кров. Ми не порівнюватимемо людські втрати від проведення російських контртерористичних операцій і української АТО. Остання наразі не закінчилася. Погляньмо на дипломатичну позицію Росії.

Здавалося б світ уже давно прекрасно знає ціну російським твердженням щодо подій на сході України. Навіщо ініціювати скликання Ради Безпеки ООН і на ньому повторювати давно заяложені і брехливі аргументи. Навіщо демонструвати зайвий раз міжнародну ізоляцію Росії. Адже людські втрати через непрофесіоналізм дій спецслужб у Москві і Беслані всім відомі і, як кажуть, російських силовиків і всю владу в Білокам’яній не прикрашає, а навіть забарвлює виключно в чорний колір.

Все це робиться виключно для внутрішнього вжитку. Нагнітається обстановка в країні, народові пояснюють і показують, що світ проти Росії, вона в облозі і зараз на південному сході України вирішується доля «Русского мира». Збираються так звані добровольці, які готові йти на український південний схід і все змітати на своєму шляху.

Москва квапиться, в її розпорядженні максимум місяць. Якщо їй не вдасться зірвати президентські вибори в Україні, то справу Путіна програно з непередбачуваними для нього наслідками.

Як результат, нам слід очікувати на посилення терористичної діяльності російської агентури і диверсійних груп на південному сході. Якщо Путіну для досягнення своїх цілей не шкода власних громадян, то до українських — ставлення ще гірше.

І це теж відмінна риса «Русского мира», в який нас втягують будь-якими засобами.